Звук, знак, сенс у дискурсі sound studies

Abstract

Наявність концептуальних змін у звуковій аурі культури потребує ґрунтовного філософського аналізу звуку як її першоелемента. У статті висвітлено деякі аспекти «звукознавства» (sound studies, акуслогії) як сучасного міждисциплінарного напряму гуманітарних наук, що вивчають звук як культурний, соціальний та історичний феномен. До основних понять акуслогії належать такі: «звуковий ландшафт» (Р. М. Шейфер), «звуковий потік» (К. Кокс), тиша як горизонт слухання (Д. Айді, Д. Туп, С. Фогелін, Р. М. Шейфер), звук-знак-сенс. Методологія sound studies переважно ґрунтується на синтезі феноменологічного й семіотичного підходів. Мета статті полягає в окресленні провідних векторів сучасних досліджень звуку з акцентом на його семіотичній природі. Констатовано, що понятійний апарат і методологія звукознавства знаходяться на стадії формування й виходять за межі традиційного (арістотелівського) розуміння звуку як фізичного явища. З’ясовано, що актуальними векторами звукознавчих досліджень нині є такі: природа звуку, його класифікація, історія; феноменологія та семіотика звуку; психологія звукосприйняття; екологія звукового середовища. За межами статті залишено аналіз традиційних кореляцій «звуку» з музикою як найбільш концентрованою формою звукового ландшафту. Увагу зосереджено на аналізі співвідношень звук-зримий образ, звук-знак у мові як семіотичній системі, а також на осмисленні звуку в процесі його сприйняття й інтерпретації. Наголошено на фактах тиранії «Візуального» та його очевидних експансіоністських намірах щодо «Сонорного» в просторі сучасної культури. Культура «Слуху» з очевидністю перетворюється на культуру «Видовища», що змінює звуковий ландшафт сучасного культурного простору. Підкреслено важливість подальшого вивчення різноманітних звукових практик, ролі звуку у формуванні особистої та колективної ідентичності, впливу звукових технологій на формування семантичного простору культури.The presence of conceptual changes in the sound aura of culture requires a thorough philosophical analysis of sound as its primary element. The article highlights some aspects of “sound studies” as a modern interdisciplinary direction of the humanities that studies sound as a cultural, social and historical phenomenon. The discourse of sound studies uses the following concepts: “Soundscape” (R. M. Schafer), “sonic flux” (K. Cox), silence as a horizon of listening (D. Aidy, D. Tup, S. Vogelin, R. M. Schafer), sound-sign-sense. The methodology of sound studies is mainly based on the synthesis of phenomenological and semiotic approaches. The purpose of the article is to outline the leading vectors of modern sound research with an emphasis on its semiotic nature. It is stated that the conceptual apparatus and methodology of sound studies are at the stage of formation and go beyond the traditional (Aristotelian) understanding of sound as a physical phenomenon. It was found that the current vectors of sound research are currently: the nature of sound, its classification, history; phenomenology and semiotics of sound; psychology of sound perception; ecology of the sound environment. The analysis of traditional correlations of “sound” with music as the most concentrated form of the sound landscape is left outside the scope of the article. Attention is focused on the analysis of the relationships sound–visual image, sound–sign in language as a semiotic system, as well as on the understanding of sound in the process of its perception and interpretation. The facts of the tyranny of the «Visual» and its obvious expansionist intentions in relation to the “Sonor” in the space of modern culture are emphasized. The culture of “Hearing” is clearly transforming into the culture of “Spectacular”, which changes the sound landscape of the modern cultural space. The importance of further studying various sound practices, the role of sound in the formation of personal and collective identity, the influence of sound technologies on the formation of the semantic space of culture is emphasized.