Людина 2.0 : філософські абриси транс- та постгуманістичних концепцій

Осмислення трансгуманізму та постгуманізму в контексті формування моделі “Людини 2.0” виявляє концептуальну багатовекторність і семантичну напруженість між цими підходами. У межах філософського дискурсу вони нерідко постають як своєрідні теза й антитеза, що полемізують з приводу онтологічного та ціннісного статусу людини у добу технологічного прискорення. У певних аналітичних парадигмах транс- та постгуманізм розглядаються як взаємодоповнювані моделі еволюції людини, що виходить за межі традиційної антропології. Водночас, в інших інтерпретаціях між ними фіксується сутнісне протиставлення: трансгуманізм функціонує як технооптимістичний ідеал вдосконаленої людини майбутнього, зосереджений на максимізації когнітивних, фізичних і моральних можливостей за допомогою біоінженерних втручань; постгуманізм же, навпаки, репрезентує критичну деконструкцію антропоцентризму та підважує уявлення про людину як єдиного носія розуму, агентності й цінності.

The interpretation of transhumanism and posthumanism in the context of forming the “Human 2.0” model reveals conceptual multidirectionality and semantic tension between these approaches. Within philosophical discourse, they often appear as thesis and antithesis, debating the ontological and value status of the human in the age of technological acceleration. In certain analytical paradigms, trans- and posthumanism are viewed as complementary models of human evolution that transcend traditional anthropology. At the same time, other interpretations highlight an essential opposition between them: transhumanism functions as a techno-optimistic ideal of the enhanced human of the future, focusing on maximizing cognitive, physical, and moral capacities through bioengineering interventions; posthumanism, by contrast, represents a critical deconstruction of anthropocentrism, challenging the idea of the human as the sole bearer of reason, agency, and value.