Їжа та праця: продовольче постачання промислових робітників СРСР у роки першої п’ятирічки (1928-1933)

Метою статті є дослідження соціальних наслідків, спричинених згортанням
продовольчого ринку, запровадженням централізованого розподілу харчових фондів і нормованого
продовольчого постачання працівників промислових підприємств СРСР у роки першої п’ятирічки (1928-
1933). Показано наслідки зосередження дефіцитного продовольчого ресурсу на виробництві.
Продемонстровано, як фабричне харчування стає інструментом тоталітарної влади, формою її
репрезентації, своєрідною матрицею формування «радянської людини». Висновки. Сталінський СРСР – країна багатьох нерівностей. Проте
мало які нерівності можуть бути помічені виразніше, аніж нерівність у доступі до їжі. У той час як 70
% населення були залишені самі на себе, ті, хто мали доступ до централізованого продовольчого
постачання та могли харчуватися завдяки своїй роботі, робили це зовсім інакше. Запровадивши
практику централізованого розподілу продовольства, радянська влада тим самим породила велике
насильство. Ідеться не лише про насильство владної вертикалі, але й насильство дифузне, що є
питомою рисою сталінського суспільства. Символічне насильство їдалень і порожніх смердючих
магазинів; насильство над керівництвом закладів громадського харчування, які можуть бути звільнені,
заарештовані, засуджені; щоденне насильство зневаги та хамства; нарешті, насильство, пов’язане з
конфіскацією критично обмежених ресурсів у тих, хто наділений цією владою.

The aim of the article is to study the social consequences caused by the collapse of the food
market, the implementation of centralised distribution of food funds and standardised food supply of workers in
industrial enterprises of the USSR during the First Five-Year Plan (1928-1933). The consequences of
concentrating the scarce food resource on production are shown. It is demonstrated how factory food becomes an
instrument of totalitarian power, a form of its representation, a kind of matrix for the formation of the "Soviet
man". Conclusions. Stalin's USSR was a country of many inequalities. While 70% of the
population was left to take care of themselves, those who had access to centralised food supply and were able to
eat through their work did so quite differently. By introducing the practice of centralised food distribution, the
Soviet government thus created great violence. It is not only about the violence of the power vertical, but also
diffuse brutality, which is a specific feature of the Stalinist society. There were symbolic violence of canteens and
empty stinking shops, violence against the management of public catering establishments, which could be
released, arrested, convicted; daily violence of contempt and rudeness, finally, violence involving the confiscation
of critically limited resources from those who in power.