Цифрова компетентність як педагогічна категорія в умовах цифровізації освіти

У статті здійснено ґрунтовне теоретичне осмислення поняття «цифрова компетентність» у контексті цифровізації освіти та трансформації сучасної освітньої парадигми. Обґрунтовано, що актуалізація проблеми цифрової компетентності зумовлена не лише стрімким розвитком цифрових технологій, а й глибинними змінами в соціокультурних умовах функціонування освіти, що вимагають переосмислення цілей, змісту та результатів освітнього процесу. Показано, що множинність наукових підходів до трактування цифрової компетентності зумовлена її міждисциплінарною природою та відображає складність і багатовимірність цього феномену, який поєднує технологічний, когнітивний, комунікативний, етичний, соціальний і світоглядний виміри.
У статті доведено, що цифрова компетентність не може розглядатися виключно як сукупність технічних умінь і навичок роботи з цифровими інструментами, а постає як інтегративна педагогічна категорія, яка фіксує новий тип освітнього результату. Цей результат орієнтований на сформованість у здобувачів освіти здатності до самостійного пізнання, критичного осмислення інформації, відповідального та етичного використання цифрових ресурсів, адаптації до швидкозмінних умов цифрового суспільства, а також готовності до безперервного навчання впродовж життя. Обґрунтовано, що поява та активне поширення поняття «цифрова компетентність» є закономірною відповіддю педагогічної науки на кризу традиційної освітньої моделі, орієнтованої переважно на трансляцію знань, та на становлення цифрового освітнього середовища як нового типу освітнього простору, в якому змінюється характер педагогічної взаємодії, ролі викладача і здобувача освіти, логіка організації навчального процесу та способи досягнення освітніх результатів. Особливу увагу приділено світоглядному виміру цифрової компетентності, яка відображає зміну уявлень про людину як суб’єкта освіти, її автономність, відповідальність, здатність до рефлексії та активної взаємодії з цифровим середовищем. Підкреслено, що цифрова компетентність у цьому аспекті виступає показником готовності особистості до життя й професійної діяльності в умовах цифрового суспільства, а також критерієм її соціальної зрілості та культурної інтегрованості. Зроблено висновок, що теоретичне осмислення цифрової компетентності як педагогічної категорії є необхідною передумовою концептуального оновлення сучасних освітніх практик, розроблення ефективних моделей формування цифрової компетентності, удосконалення змісту професійної підготовки майбутніх фахівців та забезпечення відповідності освіти викликам і потребам цифрової епохи.

The article provides a comprehensive theoretical interpretation of the concept of digital competence in the context of education digitalization and the transformation of the modern educational paradigm. It is substantiated that the relevance of digital competence is determined not only by the rapid development of digital technologies but also by profound changes in the sociocultural conditions of education, which require a reconsideration of the goals, content, and outcomes of the educational process. It is shown that the plurality of scientific approaches to defining digital competence is обусловлена its interdisciplinary nature and reflects the complexity and multidimensionality of this phenomenon, which integrates technological, cognitive, communicative, ethical, social, and worldview dimensions.
The article proves that digital competence cannot be interpreted solely as a set of technical skills and abilities to use digital tools, but should be understood as an integrative pedagogical category that fixes a new type of educational outcome. This outcome is focused on the development of learners’ ability for independent cognition, critical evaluation of information, responsible and ethical use of digital resources, adaptation to the rapidly changing conditions of the digital society, and readiness for lifelong learning. It is argued that the emergence and active dissemination of the concept of digital competence is a natural response of pedagogical science to the crisis of the traditional educational model, which was mainly oriented toward knowledge transmission, and to the formation of the digital educational environment as a new type of educational space. Within this space, the nature of pedagogical interaction, the roles of teachers and learners, the logic of organizing the educational process, and the ways of achieving educational outcomes are fundamentally changing. Special attention is paid to the worldview dimension of digital competence, which reflects a shift in perceptions of the individual as a subject of education, emphasizing autonomy, responsibility, reflexivity, and active interaction with the digital environment. In this sense, digital competence is presented as an indicator of a person’s readiness for life and professional activity in the digital society, as well as a criterion of social maturity and cultural integration. It is concluded that the theoretical understanding of digital competence as a pedagogical category is a necessary prerequisite for the conceptual renewal of modern educational practices, the development of effective models for forming digital competence, the improvement of the content of professional training of future specialists, and ensuring the compliance of education with the challenges and needs of the digital era.