Архаїчна символіка оберегів у сучасному культурному просторі : трансформація смислів та функцій

У статті досліджується функціонування архаїчної символіки оберегів у сучасному соціокультурному просторі України. Проаналізовано трансформацію традиційних захисних кодів у контексті викликів епохи постмодерну, глобалізації та цифрової реальності. На основі дослідження змісту виставкового проєкту «Київський оберіг» обґрунтовано, що звернення до архаїки є не просто естетичним ретроспективізмом, а стратегією культурного виживання та пошуком «ціннісного якоря» в умовах ідентичнісної кризи.
У роботі розмежовано поняття «архаїчна символіка» і «оберіг», де останній трактується як динамічний семіотичний код, що адаптується до вимог візуальної культури. Уведено й обґрунтовано термін «неоархаїчні новотвори» (або «реактуалізовані апотропеї») – сучасні об’єкти дизайну, мистецтва та побуту, які, маючи новітню форму, зберігають первинні архаїчні сенси. Особливу увагу приділено трансформації смислів і функцій оберега: від магічного захисту до культурної навігації, що допомагає особистості долати сучасну деперсоналізацію. Розкрито механізми «м’якої адаптації» давніх символів у цифровому середовищі, де геометричні коди впроваджуються в піксельну структуру, формують феномен «цифрового магізму». На прикладах знакових артефактів сучасної війни (Бородянський півник, пробиті кулями щити) продемонстровано процес народження «світських оберегів ідентичності» та їхню роль як «місць пам’яті» (за П. Нора). Доведено, що неоархаїка успішно спростовує метафору «одноразової людини», забезпечує тяглість історичного часу та зміцнює національну стійкість.

The article explores the functioning of archaic protective symbolism within Ukraine’s contemporary socio-cultural landscape. The author analyzes the transformation of traditional protective codes in the context of postmodern challenges, globalization, and digital reality. Based on the examination of the “Kyiv Amulet” exhibition project, it is argued that the appeal to archaism is not merely aesthetic retrospectivism, but a strategy for cultural survival and a search for a “value anchor” amid an identity crisis. The study distinguishes between the concepts of “archaic symbolism” and “amulet” (obereh), with the latter interpreted as a dynamic semiotic code adapting to the demands of visual culture. The author introduces and substantiates the term “neo-archaic innovations” (or “reactivated apotropaia”) – contemporary objects of design, art, and daily life that retain primary archaic meanings despite their modern form. Particular attention is paid to the transformation of the amulet’s meanings and functions: from magical protection to cultural navigation, which helps individuals overcome contemporary depersonalization.
The mechanisms of “soft adaptation” of ancient symbols within the digital environment are revealed, where geometric codes integrate into the pixel structure, forming the phenomenon of “digital magism”. Using iconic artifacts of contemporary warfare (the Borodyanka rooster, bullet-pierced shields), the article demonstrates the birth of “secular identity amulets” and their role as “places of memory” (as defined by P. Nora). It is proven that neo-archaism successfully refutes the metaphor of the “disposable person”, ensuring the continuity of historical time and strengthening national resilience.