Жанровий синтез в опері В. А. Моцарта «Басть’єн і Басть’єнна»

У статті розглянуто оперу-зінгшпіль В.А. Моцарта «Бастьєн і Бастьєнна» (1768) у контексті жанрових традицій та культурного середовища Європи XVIII століття. Досліджено генеалогію твору, що сягає французької opéra-comique Фаварів та «Сільського чаклуна» Жан-Жака Руссо, і розкрито його роль як відповіді на актуальні просвітницькі опозиції природи і культури, щирості й умовності. Проаналізовано жанровий синтез опери, в якому поєднуються риси пасторалі, комічного зінгшпілю та елементи seria-драматургії. Приділено увагу символічно-архетипічному виміру твору: містеріальній тричастинній структурі, функції персонажа Колас як медіатора та інтерпретації сюжету як психологічного ритуалу ініціації. Музичний аналіз виявив зв’язок опери з естетикою рококо та традицією “empfindsamer stil”, а також конкретні технічні засоби, якими реалізується багаторівнева драматургія. Зазначено, що твір є мікромоделлю того синтезу комічного й серйозного, психологічного й етичного, що у подальшому визначить природу зрілих оперних шедеврів Моцарта.

The article examines W.A. Mozart’s opera-Singspiel “Bastien und Bastienne” (1768) in the context of generic traditions and the cultural environment of eighteenth-century Europe. The genealogy of the work is investigated, tracing its origins to the French opéra-comique of the Favarts and Jean-Jacques Rousseau’s Le Devin du village, and its role is revealed as a response to the prevailing Enlightenment oppositions of nature and culture, sincerity and convention. The opera’s generic synthesis is analyzed, combining features of pastoral, comic Singspiel, and elements of series dramaturgy. Particular attention is given to the symbolic and archetypal dimension of the work: the mystery-like tripartite structure, the function of the character Colas as mediator, and the interpretation of the plot as a psychological ritual of initiation. Musical analysis reveals the opera’s connections with Rococo aesthetics and the tradition of the empfindsamer Stil, as well as the specific technical means through which its multi-layered dramaturgy is realized. It is argued that the work represents a micro-model of that synthesis of the comic and the serious, the psychological and the ethical, which would subsequently define the nature of Mozart’s mature operatic masterpieces.