Postmodern poetics of medial sacrality: transformation of christian values in the discourse of Orthodox Churches of Ukraine

The article offers a cultural-philosophical reading of the axiological discourse of Orthodox Churches in the Ukrainian media sphere as a specific «postmodern poetics» of the sacred. Axiological discourse is understood as a set of statements and communicative practices through which the Church publicly articulates, interprets and justifies a system of Christian values (love, mercy, truth, justice, conciliarity, holiness, etc.). The study argues that under the conditions of the mediatization of religion and what Ukrainian scholars describe as «religious postmodernism», values increasingly operate as media-signs, narratives and images subordinated to the logic of mass communication and the competition of discourses. This results in semiotic recoding: the alethic value of truth is displaced toward post-truth regimes; agape-oriented values of love and mercy are reduced to short-term empathy and symbolic charity; communal conciliarity is reframed as a branded identity of «one’s own» community; and eschatological meanings are translated into apocalyptic media plots. The theoretical framework combines mediatization theory, research on post-truth as a cognitive-communicative challenge, and key tools of postmodern poetics (intertextuality, montage/collage, irony, pastiche), which together explain how values become aestheticised and circulated in media form. The article proposes an analytical matrix of value transformations that can serve as a methodological template for further empirical research on the communication strategies of Orthodox Churches in Ukraine. The practical contribution lies in distinguishing the normative axiological horizon of the Gospel from its media-driven and context-dependent representations–an essential step for understanding contemporary religious publicity and cultural conflicts around «traditional values». The paper also notes that a Lacanian distinction between the Symbolic and the Real (as developed in Lacanian-oriented cultural critique) helps to conceptualise moments when traumatic experience breaks through media simulacra and forces a renewed articulation of value orientations.

У статті запропоновано культурно-філософську інтерпретацію аксіологічного дискурсу православних церков в українському медіапросторі як різновиду «постмодерної поетики» сакрального. Вихідним є розуміння аксіологічного дискурсу як сукупності висловлювань і комунікативних практик, у яких Церква артикулятує, тлумачить та публічно обґрунтовує систему християнських цінностей (любов, милосердя, істину, справедливість, соборність, святість тощо). Показано, що в умовах медіатизації релігії й «релігійного постмодерну» цінності дедалі частіше функціонують як медіазнаки, наративи та образи, які підпорядковуються логіці масових комунікацій і конкуренції дискурсів. Це веде до семіотичного перекодовування: але-тейологічна цінність істини зміщується в режим постправди; агапейні цінності любові та милосердя редукуються до короткотермінової емпатії й символічної благодійності; комунітарна соборність набуває форми брендованої ідентичності «своєї» спільноти; есхатологічні смисли перетворюються на медійні апокаліптичні сюжети. Теоретичний каркас дослідження поєднує концепцію медіатизації релігії, підхід до постправди як когнітивно-комунікативного виклику та інструментарій постмодерної поетики (інтертекстуальність, колажність, іронія, пастиш), які дозволяють описати механізми «естетизації» цінностей у медіа. Запропоновано аналітичну матрицю трансформації християнських цінностей у медіадискурсі, що може бути використана для подальших емпіричних досліджень комунікаційних стратегій православних церков в Україні. Практичне значення роботи полягає у розмежуванні нормативної аксіології Євангелія та її медіалізованих, контекстуально зумовлених репрезентацій, що є критично важливим для осмислення сучасної релігійної публічності та культурних конфліктів навколо «традиційних цінностей». Додатково обґрунтовано, що лаканівська опозиція Символічного та Реального у культурній критиці дозволяє описати моменти, коли травматичний досвід проривається крізь медіасимулякри й вимагає переозначення ціннісних орієнтирів.