Музично-виконавська комунікативність як педагогічний феномен у змісті інструментальної підготовки студентів факультетів мистецтв

У  статті досліджується проблема музично-виконавської комунікативності в змісті інструментальної підготовки студентів факультетів мистецтв. Розглянуто підходи до розуміння сутності понять «комунікація», «спілкування», «комунікативність» у філософському та психолого-педагогічному дискурсі. Досліджено концепт музичної комунікації в контексті комунікативних аспектів музично-виконавського мистецтва, що охоплює духовне проєктування виконавської діяльності. З’ясовано, що з-поміж різних видів музичної діяльності саме музично-виконавська творчість як інтелектуально-комунікативний процес є одним з найскладнішим її різновидом, оскільки потребує не тільки розумової, а й духовної діяльності студента-інструменталіста, наповненої емоціями, волею, почуттями, інтуїцією тощо. Визначено комунікативність як потенційну здатність особистості до емпатії, діалогічного спілкування, співпереживання, розуміння «іншого», переходу на духовний рівень комунікації в процесі спілкування із світом музичного мистецтва. Переосмислено роль комунікативності в розвитку музиканта на рівні: «композитор – музичний твір – виконавець – слухач (глядач)», що створює методологічне підґрунтя для екстраполяції наведених теоретичних міркувань у сферу «педагогічної герменевтики мистецтва» з огляду на перспективність та продуктивність цих ідей для теорії і  практики музично-виконавського мистецтва. Окреслено архітектоніку музично-виконавської комунікативності студентів, основними блоками якої визначено: мистецько-комунікативний тезаурус; герменевтика музичної комунікації; комунікативна свідомість та комунікативні здібності. Доведено, що музично-виконавська комунікативність як педагогічний феномен є вкрай затребуваним у змісті інструментальної підготовки студентів факультетів мистецтв. Це пов’язано із багатоступеневим процесом усвідомлення, розуміння, оцінки та корекції індивідуальної траєкторії музично-виконавського розвитку студента, що в цілому позитивно впливає на якість інструментальної підготовки студентів факультетів мистецтв.

The article deals with the problem of music-performing communicative skills in the content of instrumental training of students of art faculties. The approaches to understanding the essence of the concepts of “communication”, “communication”, “communicativeness” in philosophical and psychological and pedagogical discourse are considered. The concept of musical communication in the context of the communicative aspects of music and performing arts, which includes the spiritual design of performance activities, is explored. It has been found out that among the various types of musical activity, musical performance creativity as an intellectual and communicative process is one of its most complex varieties, since it requires not only mental but also spiritual activity of the student instrumentalist, filled with emotions, will, feelings, intuition, etc.
The author defines communicativeness as a potential ability of a person to empathize, dialogic communication, empathy, understanding of the “other”, and transition to the spiritual level of communication in the process of communicating with the world of musical art. The role of communication skills in the development of a musician is rethought at the level of: “composer – musical work – performer – listener (spectator)”, which creates a methodological basis for extrapolating the above theoretical considerations into the field of “pedagogical hermeneutics of art” in view of the prospects and productivity of these ideas for the theory and practice of music and performing arts. The architectonics of students’ musical and performing communicative skills is outlined, the main blocks of which are: artistic and communicative thesaurus; hermeneutics of musical communication; communicative consciousness and communicative abilities.It is proved that musical and performing communicative skills as a pedagogical phenomenon are in great demand in the content of instrumental training of students of art faculties. This is due to the multi-stage process of realizing, evaluating and correcting the individual trajectory of a student’s musical and performing development, which generally has a positive impact on the quality of instrumental training of students of art faculties.