Компаративний аналіз взаємовпливів вернакулярної єврейської й української танцювальної культури в Галичині

Стаття присвячена дослідженню їдишської вернакулярної танцювальної традиції як значущого чинника міжкультурної динаміки Галичини – регіону з глибоко вкоріненою традицією співіснування єврейської, української, польської й інших етноконфесійних спільнот. У центрі уваги – розкриття феномена танцю як утілення культурної пам’яті, засобу символічної репрезентації спільноти, носія тілесного знання й каналу міжетнічної комунікації. Вернакулярна єврейська танцювальна культура розглядається не лише як частина святкової чи обрядової практики, а як складна форма соціального висловлювання, що формувалася у взаємодії з навколишнім поліетнічним середовищем. Методологічно дослідження спирається на міждисциплінарний підхід, який поєднує історико-культурний аналіз, польові етнографічні матеріали, фольклорні джерела, а також сучасні підходи до тіла, утілення (embodiment) і колективної пам’яті. Застосування концепції танцю як «утіленого архіву» (embodied archive) дає змогу простежити, як через рух і ритм актуалізуються уявлення про ідентичність, спільність і відмінність, як закріплюються й передаються досвід травм, радості, опору, адаптації. Окрема увага приділена формам взаємодії між єврейською та українською танцювальними традиціями. Проаналізовані ритуальні й структурні подібності весільних, святкових та обрядових танців, що свідчать про культурну взаємну проникність і спільне поле тілесної взаємодії. Танцювальні практики розглядаються як діалогічні, пластичні, здатні до адаптації й трансформації в умовах багатокультурності. Окреслено вагому роль клезмерської музики як акустичного простору, що об’єднує танцювальну імпровізацію, соціальну взаємодію й тілесну експресію. У контексті хасидської містики танець осмислюється як форма сакрального переживання, у якій тілесність перетворюється на засіб духовного піднесення. Проаналізовано функціонування єврейського соціального танцю як засобу конструювання колективної ідентичності в межах спільноти й у контакті з іншими етнічними групами. Дослідження сприяє поглибленому розумінню процесів перехрещення фольклорних традицій, виявляючи танець як важливий маркер культурного обміну й засіб міжетнічного діалогу. Отримані результати засвідчують вагомий внесок єврейської танцювальної культури у формування багатошарового культурного ландшафту Галичини та розширюють уявлення про тілесні практики як ключовий ресурс культурної спадщини регіону.

This article explores the Yiddish vernacular dance tradition as a significant component of the intercultural dynamics of Galicia – a region historically marked by the coexistence of Jewish, Ukrainian, Polish, and other ethno-religious communities. The study focuses on dance as an embodiment of cultural memory, a means of symbolic community representation, a vehicle of embodied knowledge, and a medium of interethnic communication. Vernacular Jewish dance culture is considered not merely as part of festive or ritual practices, but as a complex form of social expression shaped through interaction with the surrounding multiethnic environment. Methodologically, the research adopts an interdisciplinary approach that integrates historical and cultural analysis, ethnographic fieldwork, folkloric sources, and contemporary theories of рмаthe body, embodiment, and collective memory. The concept of dance as an embodied archive is employed to trace how movement and rhythm activate perceptions of identity, belonging, and difference, and how they preserve and transmit experiences of trauma, joy, resistance, and adaptation. Particular attention is given to the forms of interaction between Jewish and Ukrainian dance traditions. Ritual and structural similarities of wedding, festive, and ceremonial dances are analyzed, which testify to cultural mutual permeability and a shared field of bodily interaction. Dance practices are considered dialogical, flexible, and capable of adaptation and transformation in multicultural settings. The significant role of klezmer music is outlined as an acoustic space that unites dance improvisation, social interaction, and bodily expression. In the context of Hasidic mysticism, dance is interpreted as a form of sacred experience in which corporeality becomes a means of spiritual elevation. The functioning of Jewish social dance is analyzed as a means of constructing collective identity both within the community and in contact with other ethnic groups. This research contributes to a deeper understanding of the intersections between folklore traditions, positioning dance as a key marker of cultural exchange and a medium of interethnic dialogue. The findings underscore the significant contribution of Jewish dance culture to the formation of Galicia’s multilayered cultural landscape and broaden the scholarly perspective on embodied practices as a vital resource of regional cultural heritage.