Transformation of the State-Centric Model of the International Order in the 21st Century

It is proved that state and non-state participants of international relations create regional and global networks of interaction, which are developing dynamically. However, the destruction of national sov-ereignty on a global scale cannot be stated nowadays. It has been stated that the strengthening of the sovereignty of the world's leading states and its weakening in the periphery. Sovereignty in the coun-tries of the world periphery was transformed, and political power was reconfigured precisely because of the growing dependence of peripheral states on transnational participants in international relations, international organizations, institutions and leading countries of the world. In contrast to peripheral countries, the countries of the “centre” have strong legitimate control over what happens in their terri-tories. However, there is an increase in the powers of institutions of international governance, re-quirements and obligations of international law. This is especially true in the EU, where sovereign power is divided between international, national and local authorities, while the same trend can be seen in the activities of intergovernmental organizations such as the WTO. Global financial and eco-nomic crises and pandemics are forcing states to resort to protectionist measures, which has sparked a scientific debate on strengthening sovereignty and strengthening state borders. These arguments strengthen the positions of the representatives of the realistic paradigm and weaken the positions of the representatives of the liberal-idealist paradigm.

Доведено, що державні та недержавні учасники міжнародних відносин створюють регіональні та глобальні мережі взаємодії, що динамічно розвиваються. Однак на сьогодні не можна казати про руйнацію національного суверенітету в планетарних масштабах. Констатується посилення суверенітету провідних держав світу і його послаблення в державах периферії. Суверенітет в країнах світової периферії трансформувався, а політична влада реконфігурувалася саме з-за посилення залежності держав периферії від транснаціональних учасників міжнародних відносин, міжнародних організацій, інституцій та провідних країн світу. На відміну від периферійних країн, країни «центру» мають сильний легітимний контроль над тим, що відбувається на їх територіях. Однак констатується збільшення повноважень установ міжнародного управління, вимог та зобов’язань міжнародного права. Зазначене особливо стосується ЄС, де суверенна влада поділена між міжнародними, національними та місцевими владними органами, водночас та сама тенденція простежується і в діяльності міждержавних організацій, таких як COT. Глобальні фінансово-економічні кризи та пандемії змушують держави вдаватися до про-текціоністських заходів, що викликало наукову дискусію щодо укріплення суверенітету та зміцнення державних кордонів. Зазначені аргументи посилюють позиції представників реалістичної парадигми та послаблюють позиції представників ліберально-ідеалістичної парадигми.
Показано, що транснаціональна структура міжнародного порядку зменшує державний контроль громадян країни. Вона визначає взаємозалежність учасників міжнародних відносин, які не можуть самостійно вирішувати глобальні проблеми чи ефективно використовувати широкий набір державних функцій, що спонукає їх до консолідації. Держава взаємопов’язана з націо-нальними, міждержавними і транснаціональними акторами. Вона більше не в змозі повністю контролювати та визначати все, що відбувається в межах її територіальних кордонів. Тому комплексні глобальні системи, від фінансових до екологічних, поєднують окремі локальні спільноти в єдину структурно-функціональну мережу. Глобальна інформаційно-комунікативна та транспортна інфраструктура створює нові форми політичної та соціально-економічної організації, які не прив’язані до певних національних кордонів. Сучасне територіальне суверенне право часто суперечить транснаціональній організації багатьох аспектів політичного, економічного та соціального життя. У міжнародному праві наявні два засадничі та взаємовиключні принципи: принцип територіальної цілісності держави та право нації на самовизначення, що нерідко дозволяє маніпулювати даними принципами.