Синхронне й діахронне дослідження мови в концепції вчених Казанської лінгвістичної школи

У статті приділено увагу деяким аспектам діяльності видатних представників
Казанської лінгвістичної школи, роботи яких здійснили вплив на дослідження мови в
синхронному та діахронному напрямах. До синхронії належить усе, що називають
“загальною граматикою”, адже різні відношення, що входять до компетенції граматики,
встановлюються лише в межах окремих станів мови. Діахронна ж лінгвістика вивчає
відношення не між елементами певного стану мови, що співіснують між собою, а між
послідовними елементами, які змінюють один одного в часі. Синхронне дослідження мови
фіксує її певний стан незалежно від часу. Діахронне дослідження, навпаки, у центрі своєї
уваги має зміни, що відбулися в історії мови.

В статье уделено внимание некоторым аспектам деятельности выдающихся
представителей Казанской лингвистической школы, труды которых оказали влияние на
исследование языка в синхронном и диахронном направлениях. К синхронии относится
все, что называют “общей грамматикой”, так как разные отношения, которые входят в
компетенцию грамматики, устанавливаются только в пределах отдельных состояний
языка. Диахронная же лингвистика изучает отношения не между элементами
определенного состояния языка, которые сосуществуют между собой, а между
последовательными элементами, которые изменяют друг друга во времени. Синхронное
исследование языка фиксирует его определенное состояние независимо от времени.
Диахронное исследование, наоборот, в центре своего внимания имеет изменения,
которые произошли в истории языка.

The article pays attention to some activity aspects of prominent representatives of Kazan
linguistic school, whose works influenced a language’s research in synchronous and diachronic
directions. The synchronism is everything what is called “the general grammar”; because
different connections which are included to the grammar competence can be established just
within the limits of separate language’s states. The diachronic linguistics studies connections not
within a language’s definite state’s elements, which co-exist among themselves, but between
consistent elements, which change each other in time. The synchronous research of a language
fixes its definite state regardless of time. On the contrary, in the highlight of the diachronic
research there are changes, which has happened in the history of a language.