Праксеологічний підхід у формуванні національної ідентичності молодших школярів засобами нематеріальної культурної спадщини

У статті теоретично обґрунтовано та методично розкрито особливості застосування праксеологічного підходу до формування національної ідентичності здобувачів початкової освіти засобами нематеріальної культурної спадщини (НКС). Акцентовано увагу на потребі активізації безпосереднього сенсорно-перцептивного досвіду в молодшому шкільному віці задля усвідомлення етнокультурної належності. Дієвим інструментарієм визначено нематеріальну культурну спадщину, як-от: традиційні ремесла та художні промисли, усну народну творчість і мовні традиції, виконавське мистецтво та музичну спадщину, звичаї, обряди й святкування, знання про природу та Всесвіт. Здійснено огляд традиції українського гончарства як релевантного елемента НКС, що імплікують у собі синкретизм утилітарної технології та сакральної семіотики. Наукова дефініція «праксеологічний підхід» у контексті традицій гончарства охарактеризована як сукупність верифікованих методів і прийомів, що трансформують технологічний процес створення виробу на засіб аксіологічної детермінації особистості. Удокладено імплементацію традицій гончарства у межах міжпредметної інтеграції в мов-но-літературній, природничій, мистецькій, технологічній освітніх галузях (від картографічних досліджень в атласах до прикладного моделювання), яка забезпечує глибоку інтериоризацію національних цінностей. Показано, як через інтегроване вивчення кераміки в предметах «Українська мова», «Я досліджую світ», «Мистецтво», «Дизайн і технології» праксеологічний аспект забезпечує сенсомоторну когерентність учня, де процес морфогенезу глиняного виробу корелює з процесом формування елементів національної ідентичності. Особливу увагу приділено значенню гончарства в площині розвитку деміургічного мислення здобувачів початкової освіти, яке активізується під час трансформації аморфного природного чи штучного матеріалу у впорядковану художню форму. Доведено, що застосування праксеологічного підходу дозволяє змістити фокус із пасивного гносеологічного споглядання етнографічних об’єктів на активну суб’єкт-об’єктну взаємодію, де гончарні традиції виступають не як рудиментарні залишки минулого, а як динамічна система трансляції живого досвіду.

The article theoretically substantiates and methodically reveals the peculiarities of applying the praxeological approach to the formation of national identity in primary school students through the means of Intangible Cultural Heritage (ICH). Emphasis is placed on the need to activate direct sensory-perceptual experience in primary school age to foster awareness of ethnocultural belonging. Intangible cultural heritage, such as traditional crafts and artistic trades, oral folklore and linguistic traditions, performing arts and musical heritage, customs, rituals, and celebrations, as well as knowledge about nature and the universe, is identified as an effective tool.
The tradition of Ukrainian pottery is reviewed as a relevant element of ICH, implying a syncretism of utilitarian technology and sacred semiotics. The scientific definition of the «praxeological approach» in the context of pottery traditions is characterized as a set of verified methods and techniques that transform the technological process of creating a product into a means of axiological determination of the individual. The study details the implementation of pottery traditions within interdisciplinary integration across linguistic-literary, natural science, art, and technology educational fields (ranging from cartographic research in atlases to applied modeling), which ensures deep interiorization of national values. It is demonstrated how, through the integrated study of ceramics in subjects such as «Ukrainian Language,» «I Explore the World,» «Art,» and «Design and Technology,» the praxeological aspect ensures the student’s sensorimotor coherence, where the process of clay product morphogenesis correlates with the process of forming elements of national identity. Special attention is paid to the significance of pottery in the development of demiurgic thinking in primary education students, which is activated during the transformation of amorphous natural or artificial material into an ordered artistic form. It is proved that the application of the praxeological approach allows for a shift in focus from passive epistemological contemplation of ethnographic objects to active subject-object interaction, where pottery traditions function not as rudimentary remnants of the past, but as a dynamic system for transmitting living experience.