Menno Simons’ and Martin Luther’s Interpretative Approaches in the Protestant Hermeneutical Horizon

У статті порівнюються герменевтичні стратегії радикального і магістерського напрямів Реформації. Автор виявляє особливості герменевтичних принципів і прийомів розуміння біблійного тексту, запропонованих Менно Симонсом, визнаним лідером анабаптистів, і порівнює їх із аналогічними принципами і прийомами, які практикувалися Лютером і іншими діячами класичної Реформації. Хоча представники радикальної реформації не створили цілісного богослов'я, герменевтика цього напряму досить важлива для розуміння феномену «протестантської герменевтики».
Інтерпретаційна система Менно Сімонса слабо висвітлена в сучасному історикщ-філософському й богословському дискурсах. Автор статті демонструє, що причиною цього є панування однобічних стереотипів: переважна більшість дослідників цієї області, говорячи про протестантську герменевтику, звужують і збіднюють цю область знання, зводячи її лише до лютерівсько-кальвінівської герменевтики.
У статті доведено, що Менно Симонс розвивав аплікативну стратегію інтерпретації,
узяту ним з євангельських прикладів. Ця герменевтична система будувалася на теоцентричній ідеї особистого Одкровення й живого Присутності, а тому неминуче приводила до (1) принципу самоінтерпретовності біблійного тексту і (2) пошуку «ясного сенсу Письма», який міг бути мало схожим на початковий. Так сформувалася інтерпретаційна модель, заснована на (а) цілісному підході, (б) аплікативній герменевтиці, (в) корпоративній герменевтиці, (г) герменевтиці послуху. Таким чином, мова йде про самостійний підхід, що посідає важливе місце в загальній історії протестантської герменевтики.