Архітектоніка громадянськості: теоретико-методологічні засади та інструментарій вимірювання ефективності систем громадянської освіти

У статті досліджується проблема оцінювання ефективності систем громадянської освіти в умовах демократичної турбулентності та повномасштабної війни в Україні. Обґрунтовано концепт «архітектоніки громадянськості» як багатовимірної структури, що поєднує когнітивні знання, ціннісні орієнтації, ідентичність і реальні практики участі. Автор здійснює критичний аналіз провідних міжнародних рамок вимірювання, зокрема ICCS, OECD та Рамки компетентностей для демократичної культури Ради Європи, виявляючи їхні методологічні обмеження щодо перехідних і кризових суспільств. Особливу увагу приділено зміні епістемологічного фокусу з моделі «громадянство як досягнення» на «громадянство як практика» (за Г. Бієстою), що дозволяє враховувати суб’єктність молоді та якість їхнього щоденного досвіду. Запропоновано інтерпретаційну оптику Д. Александера про цивільну сферу та «громадянські бінарності» (правдиве/маніпулятивне, солідарне/егоїстичне тощо) як інструмент пояснення розриву між високим рівнем знань про демократію та низьким рівнем реальної участі.
На основі аналізу українського законодавства та міжнародного досвіду запропоновано адаптований «мінімальний пакет» вимірювання ефективності громадянської освіти для України. Він складається зі семи компонентів: когнітивний блок, шкали установок, інструменти вимірювання ідентичності, портфоліо практик участі, цифрова громадянськість, оцінка шкільного клімату та інтерпретаційний модуль цивільних кодів. Доведено, що для сучасної України вимірювання результатів громадянської освіти є необхідною інфраструктурою для забезпечення стійкості держави та післявоєнної відбудови.

The article examines the complex problem of measuring the effectiveness of civic education systems within the context of global democratic turbulence and the ongoing full-scale war in Ukraine. The author substantiates the concept of the "architectonics of citizenship" as a multidimensional construct where civic quality is determined not only by cognitive indicators but by a dynamic synthesis of knowledge, values, identity, and practical participation. The study provides a critical review of dominant international measurement frameworks, including the International Civic and Citizenship Education Study (ICCS), OECD global competence frameworks, and the Council of Europe’s Reference Framework of Competences for Democratic Culture (RFCDC). It identifies conceptual limitations of these tools when applied to transitional, post-totalitarian, or crisis-affected societies. A significant portion of the research is dedicated to shifting the epistemological focus from the "citizenship-as-achievement" model toward "citizenship-as-practice" (based on Gert Biesta’s approach). This perspective recognizes young people as current citizens whose democratic learning occurs through everyday relationships and community involvement rather than just formal instruction. Furthermore, the article incorporates Jeffrey Alexander’s theory of the civil sphere and "civilian binaries" (such as truth/manipulation, solidarity/selfishness) to explain the persistent gap between high levels of theoretical knowledge and low levels of actual social trust or political participation. By analyzing the current Ukrainian legal framework, specifically the Law on the Establishment of Ukrainian National and Civic Identity, and integrating international best practices, the author proposes a "minimal measurement package" for Ukraine. This package comprises seven key components: a cognitive block (scenario-based tests), attitude and value scales, local identity assessment, participation portfolios, digital citizenship tasks, school climate evaluations, and an interpretive module for mapping "civil codes". The author concludes that in the face of existential threats, measuring civic education effectiveness serves as a vital infrastructure for national security, democratic resilience, and post-war reconstruction.