Аналіз проблеми формування комунікативної компетентності у молодших школярів у сучасному психолого-педагогічному дискурсі

Abstract

У статті представлено комплексний аналіз проблеми формування комунікативної компетентності молодших школярів у контексті сучасного психолого-педагогічного дискурсу. Актуальність теми зумовлена трансформаційними процесами в українській освіті, зокрема впровадженням Концепції Нової української школи, що передбачає зміну освітніх пріоритетів від засвоєння знань до розвитку ключових компетентностей, серед яких комунікативна посідає провідне місце. Комунікативна компетентність розглядається не лише як мов-леннєва здатність, а як інтегрована характеристика особистості, що охоплює когнітивні, емоційні, соціальні та етичні аспекти взаємодії, передбачає усвідомлене, етично й соціально прийнятне спілкування в різних контекстах. У дослідженні визначено ключові теоретичні засади формування цієї компетентності, проаналізовано підходи вітчизняних і зарубіжних учених до структурування її компонентів, зокрема граматичного, соціолінгвістичного, дискурсивного та стратегічного. Особлива увага приділена психолого-педагогічним умовам розвитку комунікативних умінь у дітей молодшого шкільного віку, а також аналізу чинників, які ускладнюють або, навпаки, сприяють ефективному засвоєнню комунікативного досвіду. У статті виокремлено низку ефективних освітніх практик, серед яких: смислове читання художніх текстів, мовленнєво зорієнтоване міжпредметне навчання, використання цифрових технологій, проєктна діяльність, інтерактивні форми групової взаємодії. Підкреслюється провідна роль учителя як фасилітатора мовленнєвого розвитку, партнера у комунікативній взаємодії та носія соціокультурних цінностей. Сформульовано висновки щодо необхідності системного оновлення методик мовленнєвої освіти, професійної підготовки вчителів початкової школи, а також розвитку дієвих механізмів діагностики комунікативної компетентності. Перспективи подальших досліджень пов’я-зані з розробленням інтегрованих моделей формування цієї компетентності, адаптацією освітніх технологій до сучасних соціальних викликів і потреб дитини як активного суб’єкта спілкування та соціалізації.The article presents a comprehensive analysis of the problem of developing communicative competence in primary school pupils in the context of contemporary psychological and pedagogical discourse. The relevance of the topic is determined by the transformational processes in Ukrainian education, in particular the implementation of the Concept of the New Ukrainian School, which provides for a shift in educational priorities from the acquisition of knowledge to the development of key competencies, among which communicative competence occupies a leading place. Communicative competence is considered not only as a linguistic ability, but as an integrated characteristic of personality, covering cognitive, emotional, social, and ethical aspects of interaction, involving conscious, ethical, and socially acceptable communication in various contexts. The study identifies the key theoretical foundations for the formation of this competence and analyzes the approaches of domestic and foreign scientists to structuring its components, in particular grammatical, sociolinguistic, discursive, and strategic. Particular attention is paid to the psychological and pedagogical conditions for the development of communication skills in primary school children, as well as to the analysis of factors that complicate or, conversely, contribute to the effective acquisition of communication experience. The article highlights a number of effective educational practices, including: meaningful reading of literary texts, speech-oriented interdisciplinary teaching, the use of digital technologies, project activities, and interactive forms of group interaction. The leading role of the teacher as a facilitator of speech development, a partner in communicative interaction, and a bearer of sociocultural values is emphasized. Conclusions are formulated regarding the need for a systematic update of speech education methods, professional training of primary school teachers, and the development of effective mechanisms for diagnosing communicative competence. Prospects for further research are related to the development of integrated models for the formation of this competence, the adaptation of educational technologies to modern social challenges and the needs of the child as an active subject of communication and socialization.