Філософська рефлексія становлення національної системи освіти в контексті українського державотворення

Дослідження філософських засад становлення національної системи освіти є нагальною вимогою часу, оскільки освіта виступає ключовим механізмом передачі культурного коду, формування громадянської нації та забезпечення інтелектуального суверенітету держави. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українській філософії освіти здійснено цілісну рефлексію становлення національної освітньої системи від етапу подолання тоталітарного спадку до відповідей на екзистенційні виклики війни та переходу до Індустрії 5.0. Доведено, що стратегія модернізації української освіти не може зводитися до лінійного вибору між національною ізоляцією та розчиненням у глобальних трендах; вона вимагає герменевтичного діалогу та відкритості. Обґрунтовано концепт «наукового капіталу» у вітчизняному соціогуманітарному дискурсі та визначено праксеологічні умови його збереження в умовах нестабільності. У дисертаційному дослідженні здійснено комплексний філософсько-освітній аналіз процесів становлення та розвитку національної системи освіти в Україні в контексті державотворення. Доведено, що цей процес є глибоко суперечливим, обтяженим історичною травмою тоталітарного минулого, але водночас наділеним колосальним потенціалом до інноваційної самоорганізації. По-перше, з'ясовано, що історичний шлях української освіти суттєво відрізнявся від західноєвропейського досвіду через перманентне колоніальне поневолення. Національна школа виживала завдяки духовним зусиллям інтелектуальної еліти (М. Драгоманов, І. Франко), яка перетворила освіту на форпост збереження ідентичності. Сьогодні, в умовах глобалізації, модернізація української освіти має спиратися на герменевтичний діалог («злиття горизонтів»), а не на механічне копіювання іноземних матриць чи самоізоляцію. По-друге, розбудова освітнього простору за роки незалежності продемонструвала складну діалектику здобутків і втрат. Здобуття академічної автономії, впровадження ЗНО, перехід до НУШ та інтеграція в Болонський процес супроводжувалися системним недофінансуванням, корупційними кризами та бюрократичним опором. Вирішення цих суперечностей лежить у площині децентралізації управління та залучення громадянського суспільства до контролю за якістю освіти. По-третє, фундаментальним аксіологічним зрушенням є перехід до особистісно орієнтованого, компетентнісного навчання. Привабливість сучасної школи визначається її здатністю пропонувати варіативні, дитиноцентричні програми, що відповідають динаміці інформаційного суспільства. Без кардинального оновлення змісту та форм навчання, а також підготовки педагога нової формації, школа ризикує втратити свою соціалізаційну ефективність. По-четверте, війна поставила перед вітчизняною освітою безпрецедентні екзистенційні та праксеологічні виклики. Освіта трансформувалася в ключовий інструмент національного самозбереження. Концептуалізовано необхідність жорсткого антикризового менеджменту у вищій школі, збереження наукового капіталу нації та формування трансверсальних компетентностей на перетині гуманітарних і точних наук. Університет майбутнього має стати драйвером переходу України до гуманоцентричної парадигми Індустрії 5.0, забезпечуючи інтелектуальний суверенітет та повоєнне відновлення держави.

The study of the philosophical foundations of the national education system's formation is an urgent requirement of the time, as education acts as a key mechanism for transmitting the cultural code, forming a civic nation, and ensuring the intellectual sovereignty of the state. The scientific novelty of the obtained results lies in the fact that, for the first time in the Ukrainian philosophy of education, a holistic reflection on the formation of the national educational system has been carried out, ranging from the stage of overcoming the totalitarian legacy to answering the existential challenges of war and the transition to Industry 5.0. It has been proven that the modernization strategy of Ukrainian education cannot be reduced to a linear choice between national isolation and dissolution in global trends; it requires a hermeneutic dialogue and openness. The concept of «scientific capital» within the domestic socio-humanitarian discourse has been substantiated, and the praxeological conditions for its preservation in conditions of instability have been determined. The dissertation research presents a comprehensive philosophical and educational analysis of the processes of formation and development of the national education system in Ukraine in the context of state-building. It has been proven that this process is deeply contradictory, burdened by the historical trauma of the totalitarian past, but at the same time endowed with immense potential for innovative self-organization. Firstly, it has been established that the historical path of Ukrainian education significantly differed from the Western European experience due to permanent colonial subjugation. The national school survived thanks to the spiritual efforts of the intellectual elite (M. Drahomanov, I. Franko), who turned education into an outpost for preserving identity. Today, under conditions of globalization, the modernization of Ukrainian education must rely on a hermeneutic dialogue (a «fusion of horizons»), rather than on the mechanical copying of foreign matrices or self-isolation. Secondly, the development of the educational space during the years of independence demonstrated a complex dialectic of achievements and losses. The achievement of academic autonomy, the introduction of the External Independent Evaluation (EIE), the transition to the NUS, and integration into the Bologna Process were accompanied by systemic underfunding, corruption crises, and bureaucratic resistance. Solving these contradictions lies in the plane of decentralizing management and involving civil society in controlling the quality of education. Thirdly, a fundamental axiological shift is the transition to personality-oriented, competency-based learning. The attractiveness of a modern school is determined by its ability to offer variable, child-centric programs that correspond to the dynamics of the information society. Without a radical update of the content and forms of learning, as well as the preparation of an educator of a new formation, the school risks losing its socializing effectiveness. Fourthly, the war presented domestic education with unprecedented existential and praxeological challenges. Education transformed into a key instrument of national self-preservation. The necessity of tough anti-crisis management in higher education, the preservation of the nation's scientific capital, and the formation of transversal competencies at the intersection of humanities and exact sciences are conceptualized. The university of the future must become the driver of Ukraine's transition to the human-centric paradigm of Industry 5.0, ensuring intellectual sovereignty and the post-war recovery of the state.