Модель наставництва як чинник професійного зростання педагога у системі інклюзивної початкової освіти

Інклюзивна початкова освіта потребує підвищення якості професійної підготовки педагогів, здатних ефективно працювати в умовах різнорідного учнівського середовища, забезпечувати індивідуалізацію навчання та підтримувати психолого-педагогічний супровід дітей з особливими освітніми потребами. Особливої актуальності набуває проблема професійної адаптації та безперервного професійного розвитку педагогів, які здійснюють освітню діяльність в інклюзивних класах. Це зумовлено недостатністю практично орієнтованих механізмів підтримки молодих і досвідчених учителів та обмеженістю доступу до професійного консультування. Метою дослідження є обґрунтування моделі наставництва як чинника професійного зростання педагога в умовах інклюзивної початкової освіти, визначення її структурних компонентів, функціонального наповнення та оцінювання ефективності упровадження. Методи. У статті застосовано комплекс загальнонаукових і спеціальних підходів: аналіз і синтез наукових джерел, порівняння, узагальнення педагогічного досвіду, моделювання системи наставницького супроводу. Результати. Розроблено модель наставництва, що містить цільовий, змістовий, організаційно-процесуальний і результативний компоненти. Визначено функціональні ролі наставника та інструменти професійної взаємодії, зокрема індивідуальні консультації, супервізію, взаємовідвідування уроків, професійні рефлексивні сесії, педагогічний коучинг, спільне планування освітнього процесу та методичний супровід, спрямовані на розвиток інклюзивної, методичної, комунікативної та рефлексивної компетентностей педагога. Експериментально виявлено позитивну динаміку професійного розвитку педагогів за критеріями підвищення рівня готовності до роботи в інклюзивному середовищі, ефективності педагогічної взаємодії та здатності до професійної рефлексії. Висновки. Доведено, що упровадження наставницького супроводу сприяє підвищенню рівня професійної компетентності педагогів, покращенню якості освітнього процесу та формуванню сприятливого інклюзивного середовища у початковій школі. Перспективи подальших досліджень пов’язані із розширенням інструментарію наставницької підтримки, цифровізацією форм професійної взаємодії та адаптацією моделі до різних освітніх умов і категорій педагогічних працівників.

Inclusive primary education requires improving the quality of teachers' professional training to enable them to work effectively in diverse student environments, ensuring individualized learning and providing psychological and pedagogical support for children with special educational needs. The problem of professional adaptation and continuous professional development for teachers who conduct educational activities in inclusive classes is particularly relevant, due to the lack of practically oriented mechanisms to support young and experienced teachers and limited access to professional counseling. The purpose of the study is to substantiate the mentoring model as a factor in the professional growth of a teacher in inclusive primary education, determine its structural components and functional content, and assess its effectiveness in implementation. Methods. The article uses a
complex of general scientific and specialized approaches: analysis and synthesis of scientific sources, comparison, generalization of pedagogical experience and modeling of the system of teacher support. Results. A mentoring model has been developed that includes target, content, organizational, procedural and effective components. The functional roles of the mentor and the tools of professional interaction are determined, in particular, individual consultations, supervision, mutual attendance of lessons, professional reflective sessions, pedagogical coaching, joint planning of the educational process and methodological support, aimed at the development of inclusive, methodological, communicative and reflective competencies of the teacher. The positive dynamics of teachers' professional development, according to certain criteria, have been experimentally established, in particular in terms of increasing the level of readiness to work in an inclusive environment, the effectiveness of pedagogical interaction, and the ability to engage in professional reflection. Conclusions. It has been proven that the implementation of mentoring support increases teachers' professional competence, improves the quality of the educational process, and fosters a favorable, inclusive environment in primary schools. Prospects for further research include expanding the toolkit of mentoring support, digitalizing forms of professional interaction, and adapting the model to different educational conditions and teacher categories.