Teaching is not a calling: why we must deconstruct the notion of teaching as vocation

The article critically reconsiders the concept of teaching as a calling within contemporary foreign language education. It examines how this notion influences pedagogical practices, teacher identity, and the quality of educational interaction in the process of foreign language teaching and learning. Particular attention is given to the role of communicative approaches in shaping effective language instruction. The relevance of the study is determined by the need to rethink traditional perceptions of teaching in the context of increasing professional demands, emotional burnout, and systemic challenges in modern education. In foreign language teaching, where communicative interaction, empathy, flexibility, and adaptability are essential, the uncritical acceptance of teaching as a calling may negatively affect both teacher well-being and the effectiveness of developing communicative competence. The article analyzes the theoretical foundations of the concept of teaching as a calling and its influence on the interpretation of key professional qualities, including motivation, empathy, resilience, and scholarly engagement. The works of John Dewey, bell hooks, and Jiddu Krishnamurti provide the methodological basis for understanding educational experience, classroom interaction, and teacher agency. The results of the conceptual analysis demonstrate that the discourse of teaching as a calling can legitimize unfavorable working conditions, contribute to teacher burnout, and limit the development of meaningful pedagogical relationships. It is argued that abandoning this notion allows for a more balanced understanding of teaching as a professional activity and creates conditions for more authentic, student-centered, and reflective practices in foreign language education.

У статті здійснено критичне переосмислення концепції викладання як покликання в контексті сучасної іншомовної освіти. Досліджено вплив цього уявлення на педагогічні практики, професійну ідентичність викладача та якість освітньої взаємодії у процесі навчання іноземних мов. Особливу увагу приділено ролі комунікативних підходів у забезпеченні ефективного навчання та викладання мов. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю перегляду традиційних уявлень про викладання в умовах зростання професійних вимог, емоційного вигорання та системних викликів сучасної освіти. У сфері навчання іноземних мов, де визначальними є комунікативна взаємодія, емпатія, гнучкість і адаптивність, некритичне сприйняття викладання як покликання може негативно впливати як на благополуччя викладача, так і на ефективність формування іншомовної комунікативної компетентності. У статті проаналізовано теоретичні засади концепції викладання як покликання та її вплив на інтерпретацію ключових професійних якостей, зокрема мотивації, емпатії, стійкості та наукової залученості. Методологічною основою дослідження слугують праці Джона Дьюї, Белли Гукс та Джидда Крішнамурті, які дають змогу осмислити освітній досвід, взаємодію в класі та агентність викладача. Результати концептуального аналізу засвідчують, що дискурс викладання як покликання може легітимізувати несприятливі умови праці, сприяти професійному вигоранню та обмежувати розвиток змістовних педагогічних взаємин. Обґрунтовано, що відмова від цієї ідеї сприяє більш збалансованому розумінню викладання як професійної діяльності та створює умови для впровадження автентичних, студентоцентрованих і рефлексивних практик у іншомовній освіті.