Мовленнєва діяльність при афазії у післяінсультний період: структура порушень і ресурси відновлення

У статті розглядаються теоретичні та практичні аспекти мовленнєвої діяльності у дорослих з афазією, що виникла внаслідок інсульту. Афазія, як набутий системний розлад мовлення, є одним із найпоширеніших та соціально значущих наслідків гострого порушення мозкового кровообігу, діагностується у 20–40% людей, які пере-несли інсульт, та суттєво знижує якість їхнього життя, обмежуючи комунікативне, професійне та соціальне функціонування. На відміну від інших розладів мовлення, афазія розвивається на тлі вже сформованої мовної системи, що визначає специфіку її клінічної картини та прогноз реабілітації. У статті систематизовано сучасні наукові уявлення про класифікацію афазії, охарактеризовано симптоматику її основних форм: еферентної та аферентної моторної афазії, сенсорної (акустико-гностичної) афазії, динамічної афазії та амнестичної афазії. Нейропсихологічні механізми порушення мовленнєвої функції в постінсультному періоді описані крізь призму теорії функціональних систем: афазія концептуалізується не як ізольована втрата певної функції, а як системна дезорганізація мовленнєвої діяльності, що впливає на її мотиваційний, операційний та контрольний рівні. Визначено п’ять взаємопов’язаних рівнів порушення мовленнєвої діяльності: фонологічний (труднощі з розрізненням та відтворенням фонем), лексичний (труднощі з називанням, вербальні парафазії), синтаксичний (аграматизм, телеграфічний стиль), дискурсивний (порушення зв’язності розгорнутого мовлення) та прагматичний (порушення комунікативних стратегій та діалогу). Підкреслюється важливість раннього початку реабілітації, її індивідуалізований та міждисциплінарний характер, а також психологічна підтримка пацієнтів. Визначено перспективні напрямки подальшої наукової та практичної роботи в галузі відновлення комунікативних функцій у пацієнтів з афазією після інсульту.

The The article examines the theoretical and practical aspects of speech activity in adults with aphasia resulting from stroke. Aphasia, as an acquired systemic speech disorder, is one of the most common and socially significant consequences of acute cerebrovascular accident, is diagnosed in 20–40% of people who have suffered a stroke, and significantly reduces their quality of life, limiting communicative, professional and social functioning. Unlike other speech disorders, aphasia develops against the background of an already formed speech system, which determines the specificity of its clinical picture and the prognosis for rehabilitation. The article systematizes modern scientific ideas about the classification of aphasia, characterizes the symptoms of its main forms: efferent and afferent motor aphasia, sensory (acoustic-gnostic) aphasia, dynamic aphasia and amnestic aphasia. Neuropsychological mechanisms of speech impairment in the post-stroke period are described through the prism of the functional systems theory: aphasia is conceptualized not as an isolated loss of a certain function, but as a systemic disorganization of speech activity, affecting its motivational, operational and control levels. Five interrelated levels of speech impairment are identified: phonological (difficulties with distinguishing and reproducing phonemes), lexical (difficulties with naming, verbal paraphasias), syntactic (agrammatism, telegraphic style), discursive (disorder of coherence of developed speech) and pragmatic (disorder of communicative strategies and dialogue). The importance of early rehabilitation, its individualized and interdisciplinary nature, as well as psychological support for patients is emphasized. Promising directions for further scientific and practical work in the field of restoring communicative functions in patients with aphasia after stroke have been identified.