Метакогнітивні стратегії у професійній діяльності лікаря: теоретико-методологічні засади та освітні імплікації

У сучасних умовах ускладнення клінічної практики, інформаційного перевантаження та цифрової трансформації системи охорони здоров’я особливої актуальності набуває переосмислення когнітивних механізмів професійної діяльності лікаря. Одним із ключових механізмів забезпечення якості клінічного мислення є метакогніція, що охоплює усвідомлення, моніторинг і регуляцію власних пізнавальних процесів у ситуаціях діагностичної та лікувальної невизначеності. Метою статті є теоретико-методологічне обґрунтування ролі метакогнітивних стратегій у професійній діяльності лікаря та визначення освітніх підходів до їх цілеспрямованого формування в процесі медичної підготовки. У статті узагальнено сучасні наукові підходи до розуміння метакогніції як багатовимірного феномена, що включає планування клінічних дій, моніторинг міркувань, оцінювання обґрунтованості висновків і корекцію рішень з урахуванням альтернативних гіпотез. Показано, що метакогнітивні стратегії можуть бути інтегровані в освітній процес через рефлексивні завдання та журнали, самопояснення, структуровані запитання для самоконтролю, формативний зворотний зв’язок, концептуальне відображення, роботу з клінічними кейсами, а також використання метакогнітивних чек-листів як інструментів запобігання когнітивним викривленням. Обґрунтовано, що системне впровадження таких інструментів у педагогічний дизайн сприяє розвитку рефлексивного клінічного мислення, підвищує точність метакогнітивного самооцінювання, підтримує культуру аналізу помилок і формує професійну автономію майбутнього лікаря. Окрему увагу приділено значенню метакогнітивної регуляції в умовах використання цифрових технологій і систем штучного інтелекту, коли критична інтерпретація алгоритмічних рекомендацій стає необхідною умовою безпечної, етично відповідальної практики та збереження професійного судження. Зроблено висновок, що метакогніція має розглядатися як структурний компонент сучасної медичної освіти й важлива передумова професійної зрілості, відповідальності та безперервного навчання лікаря.

In the context of increasing complexity of clinical practice, information overload, and the digital transformation of healthcare systems, reconsideration of the cognitive mechanisms underlying physicians’ professional activity becomes particularly relevant. One of the key mechanisms ensuring the quality of clinical reasoning is metacognition, which encompasses awareness, monitoring, and regulation of one’s own cognitive processes in situations of diagnostic and therapeutic uncertainty. The purpose of this article is to provide a theoretical and methodological justification of the role of metacognitive strategies in physicians’ professional practice and to identify educational approaches for their purposeful development within medical training. The article synthesizes contemporary research on metacognition as a multidimensional construct that includes planning of clinical actions, monitoring of reasoning processes, evaluation of the validity of conclusions, and adjustment of decisions in light of alternative hypotheses. It is demonstrated that metacognitive strategies can be operationalized in the educational process through reflective tasks and journals, self-explanation, structured self-monitoring questions, formative feedback, concept mapping, case-based learning, and the use of metacognitive checklists as tools for preventing cognitive biases. The systematic integration of these instruments into instructional design contributes to the development of reflective clinical reasoning, improves metacognitive calibration, fosters a culture of error analysis, and supports the formation of professional autonomy in future physicians. Special attention is given to the role of metacognitive regulation in the context of digital technologies and artificial intelligence systems, where the critical interpretation of algorithmic recommendations becomes an essential condition for safe and ethically responsible practice while preserving professional judgment. It is concluded that metacognition should be regarded as a structural component of contemporary medical education and a prerequisite for professional maturity, responsibility, and lifelong learning in physicians.