Досвід тілесності у невербальних освітніх практиках: когнітивно-феноменологічний ракурс

Провідним принципом сучасної гуманітарної парадигми у педагогіці визнається особистісно-смислова спрямованість освіти. Відповідно, дослідження фундаментальної ролі тіла та його рухових установок в організації та забезпеченні пізнавальних процесів людини є актуальним напрямом розвитку філософії освіти. До формування життєвого світу людини залучене все тіло як сукупність рухових звичок, що являє собою своєрідну синергетичну систему, в якій когнітивні дані і здібності взаємозумовлені: зрозуміти щось – означає інтегрувати його у свій тілесний простір, зробити частиною свого габітусу. Дієва система “свідомість-тіло”, або досвід втіленої присутності, є тією підставою, що дозволяє забезпечити цілісність людської істоти, закладаючи при цьому фундамент для формування несуперечливого образу світу.

The leading principle of the modern humanitarian paradigm in pedagogy is the personal and semantic orientation of education. Accordingly, the study of the fundamental role of the body and its motor attitudes in the organisation and provision of human cognitive processes is an important area of development of the philosophy of education. Accordingly, the study of the fundamental role of the body and its motor attitudes in the organisation and provision of human cognitive processes is an important area of development of the philosophy of education. The whole body is involved in the formation of a person's life world as a set of motor habits, which is a kind of synergistic system in which cognitive data and abilities are interdependent: to understand something means to integrate it into one's bodily space, to make it part of one's habitus. An effective mind-body system, or the experience of embodied presence, is the basis for ensuring the integrity of a human being, laying the foundation for the formation of a coherent image of the world.