Нейропсихологічна модель зворотного зв’язку в логопедичній корекції

Abstract

У статті розглянуто зворотний зв’язок як центральний механізм логопедичної корекції та запропоновано нейропсихологічну модель зворотного зв’язку, яка інтегрує три традиційні типи зворотного зв'язку – знання про результат, знання про виконання та контингентне підкріплення – із сучасними уявленнями про функціонування мозку, принципи нейропластичності та моторного навчання. KP-зворотний зв’язок, наданий на ранніх етапах корекції, сприяє формуванню нових артикуляційних програм через активацію префронтальної кори, зон TPO та мозочка, забезпечуючи навчання через помилки. KR-зворотний зв’язок стає більш ефективним на пізніших етапах – він стимулює оцінювання результатів дії, активує систему самоконтролю та формує метакогнітивні навички мовленнєвого моніторингу. Поведінкове підкріплення, зокрема соціальне чи матеріальне заохочення, впливає на систему винагороди (дофамінергічні структури), забезпечуючи мотиваційне підкріплення мовленнєвих реакцій. Окрему увагу приділено опису нейрофізіологічного підґрунтя зворотного зв’язку: участі додаткової моторної зони, премоторної кори, базальних гангліїв і сенсомоторних асоціативних ділянок. Показано, що мовленнєве навчання активує ті ж механізми, що і засвоєння нових рухових навичок: поступове перенесення контролю від префронтальних зон до автоматизованих моторних схем. Стаття аналізує нейропсихологічні функції KP, KR і підкріплення, подає порівняльну таблицю їх дії, формулює практичні рекомендації для логопедів щодо застосування зворотного зв'язку з урахуванням індивідуальних потреб клієнтів та етапу корекції. Робота має міждисциплінарний характер, поєднуючи нейронаукові, психолого-педагогічні й логопедичні підходи, та може бути корисною для вдосконалення практики мовленнєвої терапії у дітей і дорослих із порушеннями мовлення.The article examines feedback as a central mechanism in speech-language correction and proposes a neuropsychological model of feedback that integrates three traditional types – Knowledge of Results (KR), Knowledge of Performance (KP), and contingent reinforcement – with contemporary understandings of brain function, principles of neuroplasticity, and motor learning. KP feedback, provided at the early stages of therapy, facilitates the formation of new articulatory programs through the activation of the prefrontal cortex, TPO regions, and the cerebellum, supporting error-based learning. KR feedback becomes more effective at later stages – it promotes the evaluation of action outcomes, activates the self-monitoring system, and supports the development of metacognitive skills for speech control. Behavioral reinforcement, including social or material rewards, affects the brain’s reward system (dopaminergic structures), providing motivational support for speech responses. The article highlights the neurophysiological foundations of feedback, emphasizing the role of the supplementary motor area, premotor cortex, basal ganglia, and sensorimotor associative regions. It demonstrates that speech learning activates the same neural mechanisms involved in acquiring new motor skills, with control gradually shifting from prefrontal regions to automatized motor circuits. The authors analyze the neuropsychological roles of KP, KR, and reinforcement, compare their underlying mechanisms in a structured table, and provide practical recommendations for speech-language pathologists on how to apply feedback according to each client's individual needs and the current stage of therapy. The work is interdisciplinary in nature, combining neuroscientific, psychological-pedagogical, and speech therapy approaches, and may be useful for improving clinical practice with both children and adults with speech disorders.