Нормативно-правовий вимір забезпечення найкращих інтересів дитини

Стаття присвячена комплексному аналізу нормативно-правового виміру забезпечення найкращих інтересів дитини в міжнародному та національному праві. Досліджено генезу принципу від положень Женевської декларації прав дитини до сучасного нормативного закріплення у Конвенції ООН про права дитини та її Факультативному протоколі щодо участі дітей у збройних конфліктах. Особливу увагу приділено змісту ст. 3 Конвенції як універсальному імперативу першочерговості інтересів дитини у діяльності державних і приватних суб’єктів. Проаналізовано доктринальні підходи до розуміння концепції «найкращих інтересів» як матеріального права, тлумачного принципу та процедурного правила, з урахуванням положень Загального коментаря № 14 Комітету ООН з прав дитини. Запропоновано класифікацію вимірів реалізації принципу: матеріально-духовний, фізично-сімейний, надзвичайний та освітньо-виховний. Обґрунтовано, що в умовах збройного конфлікту особливого значення набуває надзвичайний вимір, пов’язаний із гарантіями незалучення дітей до бойових дій та їх реабілітацією. Досліджено особливості імплементації принципу в українському законодавстві, зокрема в Конституції України, Сімейному кодексі України та Законі України «Про охорону дитинства». Виявлено фрагментарність нормативного закріплення та відсутність чіткого дефінітивного підходу. Аргументовано доцільність розмежування понять «найкращі інтереси дитини» та «забезпечення найкращих інтересів дитини» з метою підвищення рівня правової визначеності. Зроблено висновок про необхідність систематизації та гармонізації відповідних норм із урахуванням принципу дитиноцентризму. У роботі додатково встановлено, що реалізація принципу найкращих інтересів дитини має здійснюватися з урахуванням індивідуалізованого підходу, який передбачає оцінку сукупності обставин, що характеризують становище дитини, зокрема її вікові, фізичні та психоемоційні особливості, соціальне оточення, а також здатність формувати та висловлювати власну думку. Обґрунтовано необхідність інтеграції міждисциплінарних підходів у процес прийняття рішень, що стосуються дитини, із залученням відповідних фахівців у галузі психології, соціальної роботи та педагогіки.
Окрему увагу приділено значенню правозастосовної практики, яка виступає важливим інструментом конкретизації змісту принципу найкращих інтересів дитини. Встановлено, що відсутність єдиного підходу до його тлумачення зумовлює необхідність вироблення узгоджених методологічних орієнтирів для судових та адміністративних органів. У зв’язку з цим сформульовано пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства шляхом уточнення змістовних характеристик відповідного принципу, закріплення його структурних елементів та забезпечення узгодженості із міжнародними стандартами у сфері захисту прав дитини.

This article provides a comprehensive analysis of the normative and legal dimension of ensuring the best interests of the child within both international and national legal frameworks. Particular attention is devoted to the historical development of this principle, tracing its evolution from the provisions of the Geneva Declaration of the Rights of the Child to its contemporary legal consolidation in the United Nations Convention on the Rights of the Child and its Optional Protocol on the involvement of children in armed conflict. Special emphasis is placed on Article 3 of the Convention, which establishes the principle of the best interests of the child as a universal legal imperative requiring that the child’s interests be treated as a primary consideration in all actions undertaken by public authorities, judicial institutions, and private actors. The study examines doctrinal approaches to the interpretation of the concept of the “best interests of the child,” considering it simultaneously as a substantive right, a fundamental interpretative principle, and a procedural rule guiding decision-making processes. The analysis relies on the provisions of General Comment No. 14 of the UN Committee on the Rights of the Child, which provides authoritative guidance on the practical implementation of this principle in legislative, administrative, and judicial practice.Within the framework of the research, a classification of the key dimensions of the realization of the principle of the best interests of the child is proposed. These include the moral and spiritual dimension, the physical and family-related dimension, the emergency dimension, and the educational and developmental dimension. It is substantiated that under conditions of armed conflict the emergency dimension acquires particular importance, as it encompasses legal guarantees aimed at preventing the involvement of children in hostilities, as well as ensuring their protection, rehabilitation, and social reintegration. The article also explores the specific features of the implementation of this principle in Ukrainian legislation, with particular reference to the Constitution of Ukraine, the Family Code of Ukraine, and the Law of Ukraine “On Child Protection.” The analysis reveals the fragmented nature of the existing regulatory framework and the absence of a clear definitional approach to the concept of the best interests of the child within national legislation. In this regard, the study substantiates the necessity of distinguishing between the notions of the “best interests of the child” and the “ensuring of the best interests of the child” in order to enhance legal certainty and consistency in law enforcement practice. The research concludes that further systematization and harmonization of the relevant legal provisions are required, taking into account the principle of child-centeredness as a fundamental guideline for the development of contemporary child protection law. Such an approach would contribute to strengthening the effectiveness of legal mechanisms aimed at safeguarding the rights, dignity, and well-being of children in both ordinary and extraordinary circumstances.