Проєкти реформування освітньої сфери на польських землях напередодні Першої світової війни (1905–1914)

Стаття присвячена комплексному аналізу проєктів реформування освітньої сфери на польських землях у 1905–1914 рр., у контексті загострення національного питання та протидії русифікаційним і германізаційним тенденціям з боку імперій, що поділили територію колишньої Речі Посполитої. Розглядаються витоки та еволюція національно орієнтованих освітніх ініціатив, починаючи від народницького руху у шкільній освіті Галичини до формування впливових професійних об’єднань педагогів у Варшаві, Львові, Кракові та інших містах. Детально досліджено діяльність товариств освітян, конгресів учителів, мережі таємного навчання і організації Polska Macierz Szkolna як осередків збереження польського національного духу в умовах асиміляційного тиску. Порівнюються позиції поміркованого Товариства польських вчителів і радикальніших програмних положень Польського учительського союзу, що включали вимоги загальнодоступної безоплатної освіти, гендерної рівності та політичної незалежності вчителів. Значна увага приділена концептуальним ідеям професора М. Яніка щодо побудови польської школи «з нуля», деклерикалізації освіти, координації роботи у сфері початкового та середнього шкільництва й реформування правопису. Наводяться приклади освітньої політики Пруссії та Російської імперії, які, попри відмінності у методах, мали спільну мету – обмеження національної самосвідомості. Показано, що революційні події 1905–1907 рр. створили вікно можливостей для освітянських реформ, але в повному обсязі їх вдалося реалізувати лише після відновлення незалежності Польщі у 1918 р. Підкреслюється недостатнє висвітлення проблеми в українській історіографії та визначено перспективні напрями подальших досліджень, зокрема просопографічний аналіз учасників освітнього руху, вивчення взаємозв’язку між соціальним статусом педагогів та їх ідеями у сфері освітніх реформ.

The article offers a comprehensive analysis of educational reform projects in the Polish lands during 1905–1914, in the context of the growing national question and the resistance to Russification and Germanisation policies imposed by the empires that had partitioned the former Polish–Lithuanian Commonwealth. The study traces the origins and evolution of nationally oriented educational initiatives, from the populist movement in Galician schooling to the emergence of influential professional teachers’ associations in Warsaw, Lviv, Kraków, and other cities. It examines in detail the activities of teachers’ societies, pedagogical congresses, clandestine education networks, and the “Polska Macierz Szkolna” organisation as key instruments for preserving the Polish national spirit under assimilationist pressure. The paper compares the moderate stance of the Polish Teachers’ Society with the more radical programme of the Polish Teachers’ Union, which advocated universal free education, gender equality, and teachers’ political independence. Particular attention is given to the conceptual ideas of Professor M. Janik, who called for building the Polish school “from scratch,” the de-clericalisation of education, central coordination of primary and secondary schooling, and the reform of Polish orthography. Examples are provided of Prussian and Russian imperial educational policies which, despite differences in methods, shared the common aim of restricting national consciousness. The article demonstrates that the revolutionary events of 1905–1907 created a window of opportunity for educational reforms, yet full implementation became possible only after Poland regained independence in 1918. The author emphasises the insufficient treatment of this topic in Ukrainian historiography and identifies promising directions for further research, in particular the prosopographic study of participants in the early 20th-century Polish educational movement and the relationship between the social status of teachers and their ideas on educational reform.