Музично-мовний аспект диригентського жесту в міжособистісній взаємодії студентів та керівника оркестрового колективу

Abstract

Досліджується проблема музично-мовного аспекту диригентського жесту як специфічного художнього феномену в міжособистісній взаємодії студентів та керівника оркестрового колективу. Історичний огляд становлення та розвитку мистецтва диригування від античних часів й до сьогодення засвідчило, що диригентське мистецтво пройшло складний еволюційний шлях від класичної традиції "об’єктивації духовного в тілесному" до сучасних постмодерністських уявлень щодо розуміння жесту як "мови самого життя", "мови до слів". Аналіз техніки диригента, яка ґрунтується на точній системі жестів, що мають свої символічні значення, уможливило розрізнення диригентських жестів: жест як пропозиція; комунікативні "емблемні" жести (жест-увага, жест-запрошення, жест-прохання, жест-заборона тощо); жести-ілюстратори; жести-регулятори та ін. З-поміж важливих комунікативних жестів диригента виокремлено вказівний жест та жест на випередження звучання – ауфтакт, де в сконцентрованому вигляді вміщується вся важлива інформація про музичний твір. Визначено, що рівень майстерності диригента оцінюється за його технічними можливостями передачі та донесення музичної інформації в міжособистісній взаємодії з учасниками оркестрового колективу. У змісті фахового навчання студентів мистецьких спеціальностей особливого значення набуває диригентська підготовка, яка ґрунтується на кращих традиціях українського та зарубіжного диригентсько-оркестрового виконавства. Професійна діяльність сучасного диригента вирізняється особливою складністю й виступає особливим видом художньої комунікації, що передбачає творче спілкування з музикою, оркестрантами та слухацькою аудиторією завдяки оволодінню диригентом мануальною жестикуляцією як специфічною невербальною музично-мовною системою для міжособистісної взаємодії з учасниками колективу.The problem of the music-language aspect of the conductor's gesture as a specific artistic phenomenon in the interpersonal interaction between students and the head of an orchestra group is studied. A historical review of the formation and development of the art of conducting from ancient times to the present day has shown that the art of conducting has gone through a complex evolutionary path from the classical tradition of ‘objectifying the spiritual in the corporeal’ to modern postmodern ideas about understanding gesture as ‘the language of life itself’, ‘language to words’. The analysis of the conductor's technique, which is based on a precise system of gestures that have their own symbolic meanings, made it possible to distinguish between conducting gestures: gesture as a proposal; communicative ‘emblematic’ gestures (gesture-attention, gesture-invitation, gesture-request, gesture-prohibition, etc.); illustrator gestures; regulatory gestures, etc. Among the important communicative gestures of the conductor are the pointing gesture and the gesture of anticipation of sound – auftakt, which contains all the important information about the musical piece in a concentrated form. It is determined that the level of skill of a conductor is assessed by his technical ability to transmit and convey musical information in interpersonal interaction with members of an orchestral group. It is revealed that in the content of professional training of students of faculties of arts, conducting training is of particular importance, which is based on the best traditions of Ukrainian and foreign conducting and orchestral performance. It is proved that the professional activity of a modern conductor is particularly complex and is a special type of artistic communication, which involves creative communication with music, orchestra members and audience due to the conductor's mastery of manual gestures as a specific non-verbal music-language system for interpersonal interaction with the members of the collective.