Про причини Лютневого антибільшовицького повстання 1921 року у Вірменії

Метою статті є аналіз причин і характеру антибільшовицького
повстання у Вірменії в 1921 р. Методологія дослідження. Автор намагався не відступати від принципів істинності, об'єктивності та всебічності історичної науки. Основним у дослідженні є історико-порівняльний метод, а також загальнонаукові методи опису, пояснення та аналізу). Наукова новизна та основні результати дослідження. Лютневе повстання 1921 року було спричинене головним чином недалекоглядною та антинародною політикою вірменських більшовиків. Розчаруванням для народу стало те, що більшовики порушили умови Єреванської угоди від 2 грудня. Невиправдані масові арешти, насильство щодо інтелігенції та військових підняло хвилю народного невдоволення. Безглуздими були арешти членів колишнього уряду та їхніх прихильників, які й без того відмовились від політичної діяльності та намагалися емігрувати з країни. Після приходу до влади більшовиків почалося складання «розстрільних списків», а криваві розправи над представниками інтелігенції та військовими не залишали іншої альтернативи окрім повстання. Серед причин повстання далеко не останню роль відіграли арешти вірменських офіцерів. Зрештою, керовані маніакальним прагненням насильницького насадження світової робітничо-селянської революції більшовики самі спровокували повстання. Послідовно реалізована у Вірменії політика воєнного комунізму, що супроводжувалася безглуздим у своїй жорстокості насильством і проявами анархії, зробила життя народу, який виявився на межі злиднів, зовсім нестерпним. Непродумане застосування економічної політики, що раніше не виправдала себе в Росії, не мало жодних логічних пояснень. Іншою причиною повстання було ігнорування проблем вірменських біженців, а також зневага більшовиків до ідеї незалежності Вірменії. Вагоме значення для формування передумов повстання мали провокаційні прагнення більшовиків розв'язати громадянську війну. Вірменські більшовики були впевнені, що громадянська війна ще більше зміцнить їхню владу. Це також підштовхнуло народ до повстання. Перспективи дослідження. Перспективним напрямком подальших досліджень проблеми є розкриття насильницького характеру радянської влади у Вірменії в 1920–1930-х рр., а також відкритої та підпільної антибільшовицької боротьби. Практичне значення дослідження визначається можливістю використання його результатів з метою обгрунтування тези про те, що в основі антибільшовицької та антирадянської політичної боротьби у Вірменії лежала ідея її державної незалежності. Історія продемонструвала, що незалежність «малих націй», наражаючись на політичні амбіції великих держав-імперій, потрапляє під серйозну загрозу. Тож для повсталого в 1921 р. вірменського народу пріорітетом було відновлення державної незалежності Вірменії. Наші висновки зберігають актуальність і для сучасної політичної ситуації у Вірменії, зокрема для зміцнення демократії в країні.

The aim of the article is to show the real spontaneous and popular nature of the anti-Bolshevik uprising in Armenia in 1921. Research methodology. The author tried not to deviate from the principles of truth, objectivity and comprehensiveness of historical science. The historical and comparative methods, as well as general scientific methods of description, explanation and analysis, are the main ones in the research).
Scientific innovation and main research results. The February Uprising of 1921 was caused mainly by the short-sighted and anti-people policy of the Armenian Bolsheviks. The Bolsheviks' violation of the terms of the Yerevan Agreement of 2nd December disappointed the people. Unjustified mass arrests and violence, especially on the part of the intelligentsia, and the military, caused by the "counter-revolution" raised a wave of popular discontent. Arrests of members of the former government and their supporters, who had already given up political activity and tried to emigrate from the country, seemed senseless. After the Bolsheviks came to power, the compilation of "shooting lists" began, and the bloody massacres of representatives of the intelligentsia and the military left no other alternative than rebellion. Arrests of Armenian officers played not the least role among the causes of the uprising. Driven by a maniacal desire to establish a world worker-peasant revolution, the Bolsheviks themselves provoked that uprising. The policy of military communism consistently implemented in Armenia, accompanied by senseless violence and manifestations of anarchy, made the life of the people on the verge of poverty, completely unbearable. The ill-conceived application of economic policy, which had previously failed to justify itself in Russia, had no logical explanation. Another reason for the uprising was the ignoring of the problems of the Armenian refugees, as well as the contempt of the Bolsheviks for the idea of Armenian independence. Provocative aspirations of the Bolsheviks to unleash a civil war were of great importance for the formation of the prerequisites for the uprising. The Armenian Bolsheviks were sure the civil war would further strengthen their power. This also pushed the people to revolt. Research perspectives. A promising direction for further research into the problem is the disclosure of the violent nature of the Soviet government in Armenia in the 1920s and 1930s, as well as the open and underground anti-Bolshevik struggle. The practical significance of this study is the possibility of using its results to substantiate the thesis that the idea of its state independence was at the heart of the anti-Bolshevik and anti-Soviet political struggle in Armenia. History has shown that the independence of "small nations", exposed to the political ambitions of large states-empires, comes under serious threat. Therefore, for the Armenian people who rebelled in 1921, the priority was the restoration of the state independence of Armenia. Our conclusions remain relevant for the current political situation in Armenia and for strengthening democracy in the country.