Архетип вогню : доказові межі ранньосередньовічної інтерпретації

У статті досліджено доказові межі філософської інтерпретації археологічних слідів вогню в ранньосередньовічних комплексах V–X століть, розташованих переважно на території сучасної України. Актуальність проблеми зумовлена тим, що печі, вогнища, деревне вугілля, перепалена глина, шлаки, кальциновані кістки та пожежні горизонти безпосередньо засвідчують термічний вплив, але не містять готового пояснення його ритуального або релігійного значення. Метою дослідження є обґрунтування процедури переходу від матеріального факту до символічної гіпотези та концептуалізація архетипу вогню без зведення його до незмінного набору образів. Методологія дослідження поєднує контекстуальний і порівняльний аналіз із критикою археологічної аналогії. Для оцінювання ритуальних інтерпретацій використано теорію ритуалізації, джерельну ієрархію та метод негативного випадку. Зіставлено домашні контексти Белза-22 і Київського Подолу, житлові й виробничі матеріали Свердловського-1, пожежний горизонт Зимного, кремаційні колекції Шестовиці, поховальні та ритуалізовані об’єкти Пліснеського комплексу. Запропоновано шестирівневу модель інтерпретації: матеріальний факт, реконструйована дія, функціональний контекст, ознаки ритуалізації, символічна гіпотеза та філософське узагальнення. Встановлено, що ремонт печі, повторний випал, певний вид палива, шлак або кальциновані кістки не є самодостатніми показниками сакральності. Ритуальна інтерпретація посилюється лише за сукупності просторового виокремлення, повторюваності дій, нетипового поводження з рештками, спеціального добору предметів і відсутності переконливого побутового, виробничого або руйнівного пояснення. Пожежний горизонт Зимного використано як негативний контроль, що демонструє недіагностичність попелу, вугілля та перепалених конструкцій поза відповідним контекстом. Архетип вогню визначено як історично варіативну структуру культурного досвіду, а вогонь – як матеріально-символічний оператор трансформації, здатний підтримувати порядок, перетворювати речовину, змінювати статус тіла або руйнувати створену цілісність. Запропонована модель може бути використана для розмежування встановленого факту, функціональної реконструкції та символічної гіпотези в науковій, музейній і освітній практиці.

The article examines the evidentiary limits of philosophical interpretation of archaeological traces of fire in fifth- to tenth-century contexts located mainly within present-day Ukraine. Ovens, hearths, charcoal, burnt clay, slag, calcined bones, and destruction horizons directly attest to thermal impact but do not provide a ready-made explanation of its ritual or religious meaning. The study aims to justify a procedure for moving from material fact to symbolic hypothesis and to conceptualise the fire archetype without reducing it to a fixed set of images. The methodology combines contextual and comparative analysis, criticism of archaeological analogy, ritualisation theory, a hierarchy-of-sources principle, and negative-case analysis. The empirical comparison includes domestic contexts from Belz-22 and Kyiv Podil, domestic and productive materials from Sverdlovske-1, the destruction horizon at Zymne, cremation collections from Shestovytsia, and burial and ritualised features of the Plisnesk complex. A six-level model is proposed: material fact, reconstructed action, functional context, indicators of ritualisation, symbolic hypothesis, and philosophical generalisation. Oven repairs, repeated firing, a particular fuel species, slag, or calcined bones are shown not to constitute self-sufficient markers of sacredness. Ritual interpretation becomes stronger only through a cumulative combination of spatial differentiation, recurrent actions, unusual treatment of remains, specialised selection of objects, and the absence of convincing domestic, productive, or destructive explanations. The destruction horizon at Zymne functions as a negative control, demonstrating that ash, charcoal, and burnt structures are non-diagnostic outside their context. The fire archetype is defined as a historically variable structure of cultural experience and fire as a material-symbolic operator of transformation capable of maintaining order, transforming matter, changing the status of the body, or destroying an established integrity. The model can be applied to academic, museum, educational, and digital reconstructions that explicitly distinguish fact, reconstruction, and hypothesis.