New professional competencies in architectural and urban planning education during wartime: the Ukrainian context

The article examines the transformation of professional competencies in architectural and urban planning education under the conditions of wartime Ukraine. The study argues that the destruction of housing, infrastructure, public spaces, industrial territories and cultural heritage has changed not only the professional agenda of architects and urban planners, but also the expected learning outcomes of higher education programmes. A traditional object-oriented model of architectural education remains important for developing spatial thinking, composition, construction logic and design discipline; however, it is no longer sufficient when future professionals must work with damaged urban systems, community trauma, displacement, safety risks, memory of place and long-term reconstruction scenarios. The aim of the article is to identify and systematize the new groups of competencies that should be integrated into architectural and urban planning education in Ukraine in the context of post-war recovery. The methodology combines theoretical analysis of reflective practice, experiential learning, collaborative planning and urban resilience with pedagogical analysis of design studio content, curriculum logic and professional learning outcomes. The article proposes a framework of seven interconnected competency groups: reconstruction-oriented thinking, resilience and safety competence, participatory and community-oriented competence, interdisciplinary competence, digital and analytical competence, ethical and cultural competence, and project-management competence. The practical value of the study lies in its possible application to curriculum revision, reconstruction-oriented design studios, interdisciplinary workshops, methodological recommendations and university-community partnerships focused on the recovery of Ukrainian cities.

У статті розглянуто трансформацію професійних компетентностей в архітектурній та містобудівній освіті України в умовах повномасштабної війни. Вихідною позицією дослідження є теза про те, що руйнування житла, інфраструктури, громадських просторів, промислових територій і об’єктів культурної спадщини змінює сам зміст професійної підготовки майбутніх архітекторів та урбаністів. Традиційна модель, зосереджена переважно на формуванні проєктного об’єкта, залишається такою ж важливою, проте вже не є достатньою для роботи з пошкодженими міськими системами, соціальною вразливістю, безпековими ризиками, пам’яттю місця та контекстом довгострокових сценаріїв відновлення. Мета статті полягає у визначенні й систематизації нових груп компетентностей, необхідних для освітніх програм архітектурного та містобудівного спрямування в контексті післявоєнної реконструкції України. Методологія поєднує теоретичний аналіз концепцій рефлексивної практики, досвідного навчання, колаборативного планування та міської стійкості з педагогічним аналізом змісту дизайн-студії й освітніх результатів. Особливу увагу приділено переходу від об’єктно орієнтованої логіки навчання до проблемно орієнтованої моделі, у якій студент працює не лише з формою, а й із контекстом, користувачами, інституційними обмеженнями, етапністю реалізації та суспільною відповідальністю проєктного рішення. Запропоновано рамку з семи взаємопов’язаних компетентнісних блоків: реконструкційно орієнтоване мислення, компетентність стійкості та безпеки, партисипативна й громадоорієнтована компетентність, міждисциплінарна компетентність, цифрова й аналітична компетентність, етикокультурна компетентність і проєктно-управлінська компетентність. Практична цінність роботи полягає у можливості використання цієї рамки для оновлення навчальних планів, студійних завдань, міждисциплінарних воркшопів і партнерств університетів із громадами та муніципалітетами, залученими до відновлення українських міст.