Категорія сліпоти в дослідницькому рецептивному досвіді (на прикладі роману Елеонор Портер “Світанок”)

У центрі дослідження – концептосфера сліпоти як міждисциплінарна категорія, що виявляє себе не лише в межах естетичного образу, а й як соціокультурний, етичний та філософський маркер часу. Сліпота трактується у дослідженні як особлива форма пізнання світу, яка кидає виклик домінантному зороцентризму західної культури. Через призму наративного, історико-порівняльного, психологічного та герменевтичного аналізу розглядаються основні моделі репрезентації незрячих у літературі, зокрема у романі Елеонор Портер “Світанок” (англ. Dawn).
Аналізуючи роман, авторка дослідження акцентує увагу на символічному навантаженні образу втрати зору як екзистенційного перелому в житті головного героя, що позначає не стільки фізичну втрату функції, скільки здобуття нового способу бачення себе, інших і світу. У творі Портер сліпота не є винятково трагедією – вона перетворюється на засіб пізнання, саморефлексії й внутрішнього зростання. Герой не лише адаптується до нової реальності, а й проходить глибоку трансформацію, у якій втрата фізичного зору супроводжується набуттям моральної, духовної і соціальної зрячості.
Ключовими у творі стають мотиви ескапізму (втеча в себе, втеча в ізоляцію, втеча від суспільного погляду), подолання соціальної маргіналізації та подолання внутрішнього спротиву. Це дає змогу говорити про образ незрячого героя не лише як про “інакшого”, але як про носія альтернативної форми досвіду, що кинутий у простір непорозуміння, але зрештою долає межі самотності через прийняття ідентичності.

At the core of the study is the conceptual field of blindness as an interdisciplinary category that functions not only as an aesthetic image but also as a socio-cultural, ethical, and philosophical marker of its time. In this context, blindness is interpreted as a unique epistemological modality that challenges the dominant visuality of Western thought. Through narrative, historical-comparative, psychological, and hermeneutic analysis, the study examines prevailing models for representing blindness in literature, focusing specifically on Eleanor Porter’s novel “Dawn”.
In analyzing the novel, the author highlights the symbolic function of the protagonist’s vision loss as an existential turning point. This loss is not portrayed merely as a physical impairment, but as the beginning of a transformative process through which the character gains a new mode of perceiving the self, others, and the world. In “Dawn”, blindness is not framed solely as a tragedy; rather, it becomes a medium for self-reflection, inner growth, and the reconfiguration of personal and social vision.
Key motifs in the novel include escapism (manifested as retreat into the self, isolation, or withdrawal from the public gaze), the overcoming of social marginalization, and the internal struggle for identity reconstruction. These thematic elements allow us to view the blind character not simply as “the other,” but as a bearer of an alternative form of experience – an individual cast into a space of misunderstanding, who ultimately overcomes alienation through the acceptance of a new identity.