Будівництво як культурно-цивілізаційний феномен

Будівництво є імперативною ознакою будь-якої соціальної життєдіяльності. Інакше кажучи, кожна тваринна форма, яке практикує соціальний тип життєдіяльності, використовує інструмент будівництва для забезпечення своїх повсякденних і перспективних потреб. Людина як представник виду Homо sapiens не є винятком; ба більше, на відміну від інших соціальних видів її використання будівельної опції містить чимало специфічних ознак – зокрема, людина цілеспрямовано культивує, систематизує та каталогізує будівельні можливості, навички і ресурси. Це призводить до того, що на рівні людського суспільства можливості будівництва втілюються максимально повно, ефективно й креативно. Вони щоразу закріплюються у формі своєрідного щабля, який у подальшому слугує точкою критерійного відліку й мотиваційним поштовхом для руху в напрямі наступного якісного щабля. Зрештою, у випадку людського суспільства ми маємо справу зі ще однією важливою особливістю: будівництво набуває виразних культурно-цивілізаційних ознак – у тому розумінні, що майже кожен більш-менш складний будівельний об’єкт постає наочним утіленням певного культурно-цивілізаційного коду, стилю, символізму. Це також означає, що смисли й значення, які надаються майже ідентичним будівельним об’єктам різними соціокультурними середовищами, можуть істотно відрізнятися. Ба більше, такий культурно та цивілізаційно зумовлений конфлікт інтерпретацій може бути притаманним навіть одному суспільству в різні історичні епохи, що опосередковано доводить історичну нетотожність соціуму самому собі. Такі особливості й закономірності актуалізують необхідність поглибити культурно-цивілізаційну компетентність загалом та в контексті феномену будівництва зокрема.

Construction is an imperative feature of any social life. In other words, every animal form that practices a social type of life uses a construction tool to meet its everyday and future needs. Man as a representative of the species Homo sapiens is no exception to this rule; moreover, unlike other social species, his use of the construction option contains many specific features – in particular, man purposefully cultivates, systematizes and catalogs construction capabilities, skills and resources. This leads to the fact that at the level of human society, construction capabilities are implemented as fully, effectively and creatively as possible. They are each fixed in the form of a kind of step, which subsequently serves as a point of reference and a motivational impetus for movement towards the next qualitative step. Finally, in the case of human society, we are dealing with another important feature: construction acquires distinct cultural and civilizational features – in the sense that practically every more or less complex construction object appears as a visual embodiment of a certain cultural and civilizational code, style, symbolism. This also means that the meanings and meanings that are given to practically identical construction objects by different sociocultural environments can differ significantly. Moreover, such a culturally and civilizationally conditioned conflict of interpretations can be inherent even to one society in different historical eras, which indirectly proves the historical non-identity of society to itself. Such features and patterns actualize the need to deepen cultural and civilizational competence in general and in the context of the phenomenon of construction in particular.