''Лейпцизька традиція'' у європейській музичній освіті середини XIX – початку XX століття (на прикладі київської піаністичної школи)

Дисертацію присвячено музично-освітнім традиціям Лейпцига та їх ролі у розвитку європейської консерваторської освіти. У науковий обіг вводиться комплексне поняття <лейпцизька традиція>, яке характеризує сутність освітньої моделі Лейпцизької консерваторії (1843), охоплює різноманітні форми організації музичного життя старовинного саксонського міста, діяльність різних музикантів у Лейпцигу. Особливий акцент зроблено на ідеї подвійного впливу: місто формує творчу особистість митця, дає кожному конкретні можливості і водночас культурна атмосфера постійно збагачується завдяки здобуткам музикантів, які тільки починають свій шлях. У різні періоди важливу роль відігравали такі складові культурного образу міста, як Лейпцизький університет, музичний аспект діяльності Школи при Церкві св. Фоми, Гевандхауз-концерти. Після Ф. Мендельсона <лейпцизьку традицію> розвивали педагоги Лейпцизької консерваторії наступних поколінь. Лейпцизька складова у київській піаністичній школі відстежується через досвід навчання у Лейпцизькій консерваторії Миколи Лисенка (1842–1912) та Григорія Ходоровського (1853–1927). Риси піанізму цих самобутніх митців розглядаються в аспекті слідування творчим заповітам лейпцизьких наставників. У дослідженні актуалізовано науково-педагогічний доробок Віктора Івановського (1880–1943). Цей універсальний музикант залишив вагомий слід у різних галузях музичної культури України першої половини ХХ ст. Головні положення теоретичної концепції вченого розширюють уявлення про багатовекторність у генезисі української музичної школи, допомагають висвітлити слід "лейпцизької традиції" у київській піаністичній освіті наступного, після лисенківського періоду. "Лейпцизька традиція" відіграла роль одного зі структуроутворюючих елементів в історії європейської консерваторської освіти. Найбільш плідні ідеї "лейпцизької традиції" у київській піаністичній школі були пов’язані з синтезуючими тенденціями.

The thesis is devoted to Leipzig music-education traditions and their role in formation of new models of music education in Europe in the second half of the 19th century and early 20th century. In the scientific use a comprehensive notion the "tradition of Leipzig" is introduced to understand the context. This concept is raised at generalized level, it describes the essence of the educational model of the Leipzig Conservatory (1843), it absorbs the various forms of musical life in Leipzig as Old Saxon town, it involves creative views and activities of various musicians. It examines in details the Leipzig’s musical-education traditions as a component of Ukrainian pianistic culture: it researched learning experience of Mykola Lysenko (1842-1912) and Grygory Khodorovsky (1853-1927) when they were students at the Leipzig Conservatory. The features of pianism of these self-sufficient artists in aspect of following to precepts of their Leipzig’s piano mentors are proved in the inheritance of testaments founded by Leipzig School teachers. In this paper is actualized the scientific and educational achievements of Victor Iwanovsky (1880–1943), who left a significant mark in various fields of Ukraine musical culture in the first half of the 20th century. The main provisions of scientific theoretical pianistic concept of this scholar should help to determine the place and to highlight the "tradition of Leipzig" in Ukrainian piano school in the next after Lysenko's period.