Трансформація античних філософських парадигм в есхатології Максима Сповідника

У дисертаційній роботі проведено дослідження есхатології візантійського філософа і богослова Максима Сповідника на предмет можливої міри впливу на неї еллінських філософських учень, а також ідей інших християнських письменників. Виявлені основні напрямки трансформації еллінських філософських парадигм в есхатологічних поглядах отця церкви, який закарбував філософською мовою християнську есхатологію, не обмежуючись лише чинником віри. В роботі простежена логіка подолання античних парадигм у царині есхатології, а саме фаталізму, циклічності, вічності світу, необхідності створення світу, метемпсихозу, апокатастасису, специфічної теорії зла тощо. Виявлені головні філософські концепти, в яких Максим Сповідник філософськи обґрунтував християнську есхатологію, а саме: незалежність Воплочення Логоса від внутрішньо-світових метаморфоз, абсолютна свобода і невимушеність створення світу і пов’язаний з цим концепт обожнення, метафізична перевага цілей над началами буття, заперечення циклічної теорії космосу, специфічний погляд на проблему апокатастасису (відновлення всього), вічно-рухомий спокій у обожнених істот, перевага свободи волі над свободою вибору, відсутність гномічної волі в есхатологічному стані, специфічна теорія зла як звинувачення іншого.