Цифрові фотоархіви як чинник збереження культурної спадщини й формування національної ідентичності в Україні

Abstract

У статті досліджується феномен цифрових фотоархівів як один із ключових інструментів у збереженні культурної спадщини України й формуванні національної ідентичності в умовах цифрової епохи. У центрі уваги – теоретичне осмислення поняття «культурний архів» на основі філософських і культурологічних концепцій, зокрема ідей Мішеля Фуко про архів як механізм влади, пам’яті й ідентичності. Проаналізовано трансформацію архівної практики від традиційних форм до цифрових платформ, які не лише зберігають, а й репрезентують культурне надбання національного значення. Розглядаються переваги цифрових технологій у контексті збереження фото, документів та артефактів: захист від фізичного знищення, легкий доступ для широкої аудиторії, можливість інтерактивного віртуального пізнання культурної спадщини. Особлива увага приділяється прикладам сучасних українських цифрових ініціатив, зокрема проєктам реконструкції втрачених об’єктів за допомогою 3D-графіки. Аналізується роль цифрових фотоархівів у поширенні знань про культурне розмаїття України, збереженні мовної, етнічної та релігійної ідентичності, підтримці міжкультурного діалогу й культурної дипломатії. Також наголошено на важливості цифровізації культурної спадщини в умовах російсько-української війни, коли значна кількість пам’яток зруйнована або опинилася під загрозою знищення. Наводяться офіційні статистичні дані щодо втрат культурної інфраструктури, що ще більше підкреслює актуальність цифрових методів збереження й архівації. Стверджується теза, що цифрові фотоархіви є не лише технічним засобом збереження інформації, а й активним інструментом культурної політики, що впливає на конструювання історичної пам’яті та зміцнення культурної ідентичності. У підсумку обґрунтували наукову, соціальну й освітню значущість цифрових фотоархівів у сучасному українському суспільстві, акцентуючи увагу на їх потенціалі як джерела для міждисциплінарних досліджень, культурного самопізнання та громадянської активності.The article explores the phenomenon of digital photo archives as one of the key instruments for preserving Ukraine’s cultural heritage and shaping national identity in the digital age. It focuses on the theoretical interpretation of the concept of the “cultural archive” based on philosophical and cultural studies approaches, particularly Michel Foucault’s ideas on the archive as a mechanism of power, memory, and identity. The transformation of archival practices is analyzed – from traditional forms to digital platforms that not only preserve but also represent nationally significant cultural assets. The advantages of digital technologies in preserving photographs, documents, and artifacts are discussed: protection from physical destruction, easy access for a broad audience, and opportunities for interactive virtual engagement with cultural heritage. Special attention is paid to contemporary Ukrainian digital initiatives, including projects for reconstructing lost objects using 3D graphics. The role of digital photo archives in spreading knowledge about Ukraine’s cultural diversity, preserving linguistic, ethnic, and religious identity, and supporting intercultural dialogue and cultural diplomacy is examined. The article also emphasizes the importance of digitizing cultural heritage during the Russian-Ukrainian war, when many heritage sites have been destroyed or are under threat. Official statistical data on losses to cultural infrastructure are provided, further highlighting the relevance of digital methods of preservation and archiving. The article argues that digital photo archives are not only technical means of information storage but also active tools of cultural policy that influence the construction of historical memory and the strengthening of cultural identity. In conclusion, the article substantiates the scientific, social, and educational significance of digital photo archives in contemporary Ukrainian society, drawing attention to their potential as a source for interdisciplinary research, cultural self-knowledge, and civic engagement.