Соціальна резильєнтність як стратегічний принцип трансформації системи соціальних послуг в Україні

У статті проаналізовано розвиток концепції життєстійкості від індивідуальних характеристик до муль-
тисистемного підходу, що охоплює особистісний, сімейний, громадський та інституційний рівні. Досліджено практичну реалізацію резильєнтного підходу через створення мережі Центрів життєстійкості як інноваційної організаційної моделі. Метою статті є аналіз реформаторських підходів у соціальній сфері України крізь призму принципу резильєнтності з фокусом на нові інституційні моделі та зміну управлінської логіки соціальних послуг в умовах воєнного часу.
Проаналізовано фундаментальну трансформацію управлінської парадигми соціальних послуг, а саме перехід від патерналістської моделі радянського типу до партнерської системи, впровадження людиноцентричного підходу. Досліджено соціальну резильєнтність як детермінуючий принцип системного реформування національної системи соціальних послуг України в умовах збройного конфлікту. Концептуалізовано Центри життєстійкості як інституційну операціоналізацію резильєнтного підходу в соціальній політиці.
Результати дослідження можуть бути використані для удосконалення стратегії розвитку соціальної сфе-
ри України, розробки критеріїв оцінки ефективності соціальних реформ та адаптації міжнародного досвіду
побудови резильєнтних систем соціального захисту. Соціальна резильєнтність функціонує як інтегральна концептуальна рамка, що визначає перехід до проактивного превентивного підходу, зорієнтованого на розвиток людського та соціального капіталу. Мережа Центрів життєстійкості демонструє парадигматичний перехід до інтегрованої мультисистемної підтримки, що синтезує психосоціальні інтервенції та процеси громадської мобілізації.

The article analyzes the evolution of the concept of resilience from individual characteristics to a multisystem approach encompassing personal, family, community, and institutional levels. The practical implementation of the resilient approach is examined through the establishment of a network of Resilience Centers as an innovative organizational model.
The purpose of the article is to analyze reformist approaches in the social sphere of Ukraine through the prism of the resilience principle, with a focus on new institutional models and the transformation of the managerial logic of social services under wartime conditions.
A fundamental transformation of the managerial paradigm of social services is analyzed: the shift from the paternalistic Soviet-type model to a partnership-based system and the introduction of a human-centered approach. Social resilience is studied as a determining principle of systemic reform of the national social services system of Ukraine in the context of armed conflict. Resilience Centers are conceptualized as the institutional operationalization of the resilience approach in social policy.
The results of the study can be used to improve the strategy for the development of Ukraine’s social sphere, to develop criteria for evaluating the effectiveness of social reforms, and to adapt international experience in building resilient social protection systems. Social resilience functions as an integral conceptual framework defining the transition to a proactive preventive approach oriented toward the development of human and social capital. The network of Resilience Centers demonstrates a paradigmatic shift toward integrated multisystem support that synthesizes psychosocial interventions and community mobilization processes.