Соціокультурні та гендерні аспекти феномену уяви в філософії прав людини

Abstract

У філософії права уява слугує фундаментальним механізмом легітимації соціального договору, моделюючи природний стан і добровільну відмову від свобод заради порядку, як це описують Томас Гоббс, Джон Локк, Жан-Жак Руссо та Юрген Габермас. Цей мисленнєвий конструкт не лише обґрунтовує авторитет держави та монополію на насильство, а й забезпечує недоторканість прав людини через принцип взаємності: відмовитися від деяких своїх права і задовольнитись тією мірою свободи у ставленні до інших людей зеркально тій мірі, яку вона допустила б в інших людей у ставленні до себе [1]. Водночас уява розкривається як етична основа гендерної самоідентифікації, де авторитет першої особи (FPA), від Декарта й Гуссерля до Девідсона, гарантує безпомилковий доступ до суб'єктивних переживань, перетворюючи гендер на уявну конструкцію, що протистоїть бінарним соціальним нормам. Проблема виникає на перетині таких традицій: патріархальні суспільства нав'язують стереотипні ролі через колективну уяву, виключаючи маргіналізовані суб'єкти (зокрема жінок і гендерно неконформних осіб) з процесів творення норм, що призводить до етичного насильства над суб'єктністю. Тому постає питання: як уява може трансформувати гендерні норми, інтегруючи авторитет першої особи (FPA) у правозахист і розширюючи соціальний договір до множинності ідентичностей та легітимізації самоідентичності лише за фактом суб’єктивного оцінювання (самоідентифікації) особою власної ідентичності? Історичні приклади (бурунеші в Албанії, дуальність у Спарті) та феміністські стратегії (дендрофемінізм Кукайне, соціальні уявлення Річардсон-Селф) свідчать про потенціал уяви для деколонізації, але відсутність теоретичної інтеграції у філософії права гальмує правову еволюцію. Стаття аналізує цей механізм, пропонуючи уяву як імператив рівності та свободи.In the philosophy of law, imagination serves as a fundamental mechanism for legitimizing the social contract, modeling the natural state and voluntary renunciation of freedoms for the sake of order, as described by Thomas Hobbes, John Locke, Jean-Jacques Rousseau, and Jürgen Habermas. This mental construct not only justifies the authority of the state and its monopoly on violence, but also ensures the inviolability of human rights through the principle of reciprocity: to renounce some of one's rights and be satisfied with the degree of freedom in relation to other people that mirrors the degree that one would allow other people to have in relation to oneself [1]. At the same time, imagination is revealed as the ethical basis of gender self-identification, where the authority of the first person (FPA), from Descartes and Husserl to Davidson, guarantees unmistakable access to subjective experiences, transforming gender into an imaginary construct that opposes binary social norms. The problem arises at the intersection of such traditions: patriarchal societies impose stereotypical roles through collective imagination, excluding marginalized subjects (in particular women and gender non-conforming individuals) from the processes of norm creation, which leads to ethical violence against subjectivity. This raises the question: how can imagination transform gender norms by integrating first-person authority (FPA) into human rights protection and expanding the social contract to include multiple identities and legitimizing self-identity solely on the basis of a person's subjective assessment (self-identification) of their own identity? Historical examples (burunshi in Albania, duality in Sparta) and feminist strategies (Kukayne's dendrofeminism, Richardson-Self's social representations) testify to the potential of imagination for decolonization, but the lack of theoretical integration in the philosophy of law hinders legal evolution. This article analyzes this mechanism, proposing imagination as an imperative of equality and freedom.