Правова визначеність і гарантії законності конфіденційного співробітництва в оперативно-розшуковій діяльності

Стаття присвячена аналізу правової визначеності конфіденційного співробітництва як одного з провідних інструментів оперативно-розшукової діяльності та інформаційного забезпечення кримінального провадження. Доведено, що чинне законодавство України допускає застосування конфіденційного співробітництва, проте не пропонує завершеної відкритої моделі його правового регулювання: відсутнє нормативне визначення самого поняття, термінологія лишається неуніфікованою, а підстави встановлення, документального оформлення, зміни й припинення відповідних відносин урегульовано лише фрагментарно. Автори обґрунтовують позицію, за якою прихований характер організаційно-тактичних прийомів не скасовує вимоги правової передбачуваності щодо підстав, суб'єктів, меж повноважень, добровільності, гарантій безпеки та контролю. У роботі розмежовано оперативно-розшуковий і кримінальний процесуальний виміри конфіденційного спів-робітництва, а також співвіднесено поняття «конфіденційне» та «негласне співробітництво». Здійснено аналіз актуальної практики Верховного Суду щодо відсутності потреби в окремій постанові про залучення конфідента, допустимих способів підтвердження добровільності, охорони справжніх анкетних даних і оцінки ризику провокації. Запропоновано авторське визначення конфіденційного співробітництва як добровільних правовідносин довірчого й конспіративного характеру між уповноваженим оперативним підрозділом і дієздатною фізичною особою, спрямованих на надання законспірованої допомоги у виконанні завдань оперативно-розшукової діяльності. Сформульовано пропозиції щодо законодавчого закріплення принципів, мінімальних процедурних гарантій, диференційованого документування, оцінки ризиків, державного захисту та прокурорського нагляду. Обґрунтовано тезу про те, що відкриті правові гарантії повинні поєднуватися із закритим регулюванням конкретних тактичних прийомів і форм взаємодії.

The article focuses on the legal certainty of confidential cooperation as one of the leading instruments of operational-search activity and information support of criminal proceedings. It is shown that current Ukrainian legislation permits confidential cooperation but stops short of a complete open model of its legal regulation: there is no statutory definition of the concept itself, terminology remains inconsistent, and the grounds for establishing, documenting, altering and terminating such relations are addressed only fragmentarily. The authors argue that the confidential nature of organizational and tactical methods does not remove the requirement of legal foreseeability regarding grounds, authorized subjects, the scope of powers, voluntariness, security guarantees and control. The operational-search and criminal procedural dimensions of confidential cooperation are distinguished, together with the correlation between the notions of "confidential" and "covert" cooperation. Recent Supreme Court positions are examined regarding the absence of any requirement for a separate ruling on involving a confidential person, acceptable ways of confirming voluntariness, protection of genuine personal data, and assessment of the risk of entrapment. The authors propose to define confidential cooperation as voluntary legal relations of a fiduciary and conspiratorial nature between an authorized operational unit and a legally capable natural person, aimed at providing concealed assistance in the performance of operational-search tasks. Proposals are formulated for the statutory consolidation of principles, minimum procedural guarantees, differentiated documentation, risk assessment, state protection and prosecutorial supervision. It is substantiated that open legal guarantees should be combined with confidential regulation of specific tactical methods and forms of interaction.